Нам не забути днів війни… 

У нашій пам`яті вони.

І ті герої незабутні,

що з нами йдуть в віки майбутні.

31 березня 2021– 77-ма  річниця Дня визволення села Подвір’ївка від німецько-фашистських загарбників. У цей особливий для кожного з нас день ми згадуємо тих, хто подарував нам мирне небо і щасливе життя. У цей день ми вшановуємо мужність, відвагу, героїзм солдатів, які з честю виконали свій обов’язок, зробили все, щоб прийшла Перемога!У роки війни 440 жителів нашого села пішли на фронт,а 204 з них навіки залишилися на полі бою. З сім’ї  Чумака Миколи  загинули  5 синів – Іван, Сергій, Микола,Георгій,Дмитро. З сім’ї Бабинчуків  загинули четверо  синів - Микола, Владя,Дмитро і Олександр. Не забуваймо героїв-воїнів села , які пішли на фронт, і не повернулись в своє рідне село. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли спочинок і в Польщі, і в Німеччині, і в Росії. Подвір’ївку звільняла 4-та гвардійська  повітряно – десантна дивізія під командуванням генерала Румянцева А.Д. При звільненні села загинули чотири  розвідники. На території села  було поховано  двох радянських солдат , але згодом  їх останки  перевезено до братської могили смт. Кельменці.  При відступі румунських і німецьких військ  в кінці села були розстріляні два наших односельчанина –Круглянко Василь та Дерев’янко Микола.Криворчук Олена Іванівна врятувала  радянського пораненого солдата(Воліцький  Микола Захарович) і переховувала у себе в будинку .Не збереглися місця,але  відомо , що  в селі поховано  кількох німецьких солдат.

236  учасників бойових дій повернулися з доріг війни  та відбудовували народне господарство. Нещодавно до рук нам потрапила фотографія де разом зібралися ветерани біля Будинку культури,такі ще гарні ,щасливі.Та з кожним роком їх ставало все менше і менше. В минулому році біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам вже не було жодного з них.Відійшов у вічність останній ветеран. Та пам’ять про них ми будемо зберігати вічно.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

  В. Симоненко

Подвір’ївка живе, вона вдячно крізь роки пам’ятає про всіх, хто вже не повернеться ніколи з тієї жорстокої війни.
Схилимо голови перед світлою пам’яттю всіх, хто ввійшов у безсмертя!
Вшануємо їх хвилиною мовчання.                                                                                             

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть…
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!

 

«Ліна Костенко – поет і мислитель»

 

«Мені потрібне слово, а не слава…»
Ліна Костенко

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

 « А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.»

 19 березня, одній із найвідоміших українок сучасності виповнюється 90 років. Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Нині вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори.

Ліна Костенко видатна поетеса сучасності, непересічна особистість – совість нації. Вона – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів, лауреат престижних премій, зокрема премії імені О. Теліги, премії імені Ф. Петрарки, Фундації Антоновичів та ін. Її твори перекладено багатьма європейськими мовами.

У сучасній світовій традиції Ліна Костенко входить до переліку найвідоміших жінок сучасної України. Її творчість – невід’ємна частина історії України, національної культури.

Поезія Ліни Костенко увібрала в себе дві найбільші людські доблесті –мужність і розум. Водночас – це поезія ніжної та прекрасної жінки, що володіє могутньою силою почуттів, їх витонченістю та аристократизмом. Чистий і щирий голос поетеси, її неповторно-своєрідна поезія вже кілька десятиліть чарують читачів; шанувальники її таланту не стомлюються у нетерплячому очікуванні нових книг митця, їх вихід у світ завжди свято для тих, хто кохається у мистецтві слова.

 Поезія Ліни Костенко – це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. Вона пробуджує почуття добра і справедливості , творить у людині людину. ЇЇ вірщі вчать любити рідну землю , рідну мову , рідний народ , прищеплюють почуття причетності до своєї історії , культури. Вони вчать відчувати прекрасне , бо це і є довершене , безсмертне мистецтво слова. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Поетеса продовжує дарувати читачам щирість своєї душі , красу рідного слова , філософське осмислення життя. Зі збірками поезій та літературою про життєвий і творчий шлях поетеси ви зможете ознайомитися завітавши до Подвір’ївської сільської бібліотеки. Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова, як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

Ліна Костенко.

 Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

автор Ліна Костенко

 

 9 березня - день народження Тараса Григоровича Шевченка!

"Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється - оживає,

Як їх почує!.. Знать од Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди..."

В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмерущою любов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович Шевченко, чия безмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу. Тарас Шевченко для України – не просто народний поет, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник правди, заступник знедолених, провидець – так називають його українці. Святе ім’я Тараса не вмре повік, йому, як сонцю, вічно пламеніти. Не забули українці свого Великого Кобзаря. Його сім’я входить у наше життя з дитинства, з маминих пісень, з наших перших книжок, а з роками Шевченкове слово стає все ближчим, все дорожчим. «Кобзар» уже давно став настільною книгою, оберегом кожної оселі.

Шевченкові заповіти — символ українства, української національної свідомості. Творчість Кобзаря — це творчість не просто генія, а людини, яка об’єднує “мертвих, живих і ненарожденних”. Шевченко формував українство, і найголовніша ознака цього процесу — його рідна мова.
Мова рідна,
слово рідне,
хто вас забуває,
той у грудях не серденько,
тільки камінь має...

Поезія Шевченка - це душа народу. Кожен, хто торкнувся творчості великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. А його "Кобзар" знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки. Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.
Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він — наш всесвіт,
символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

 "Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був
кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив
більше, ніж десять переможних армій", — писав Іван Франко.
Неймовірна життєва історія і легендарна відданість народові перетворили
поета на пророка України. Він був митцем слова та пензля. А ще Шевченко був одним із найкращих істориків свого часу.
Незважаючи на короткий життєвий шлях, Тарас Шевченко залишив великий відбиток у літературі і художньому мистецтві. Шевченко писав, в основному, в жанрі поеми («Гайдамаки», «Сон», «Катерина» та ін.), балади («Причинна»), повісті («Княгиня», «Музикант»). Загальновідомі збірки його віршів — «Кобзар» (рання творчість), «Три літа», «У казематі» (написані в ув’язненні). Тарас Шевченко — автор більше 1000 художніх робіт, в основному, це пейзажі, портрети, жанрові малюнки. Він досконало володів технікою написання картин олівцем, пером, аквареллю та олією. Шевченку було присвоєно ступінь академіка з гравірування. Випущений альбом картин Тараса Григоровича Шевченка«Живописна Україна».Тарас Шевченко — геній планетарного масштабу. Його праці перекладені на більшість мов світу. У багатьох державах за межами України встановлено пам’ятники Шевченка.
 
На честь поета названі парки, виші, бульвари, театри і вулиці. Вірші Тараса Григоровича Шевченка повинен знати кожен, адже "Кобзар" – це друга Біблія для українців. Розгортаєш, і: "Ну що б, здавалося слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється – ожива, як їх почуєш…". І слова Шевченка – справді особливі, зокрема тим, що актуальні й до нині.
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

 

Весна… Лише п’ять літер, а скільки сподівань, очікувань, мрій ! Вона не просто прийшла, а розбудила землю, засвітила ясним сонечком, аби ми всі одразу її впізнали. Панно ВЕСНО! Ти така чарівна, тепла, сонячна, яскрава – просто красуня.

Тільки навесні серце починає битися частіше, і по-особливому очі світяться коханням, губи шепочуть лише красиві слова. І всі очікують чогось неповторного, незвичайного, усі вірять у перемогу добра, світла, миру. Вірять у свою ВЕСНУ, бо:

ВЕСНА – це яскравий букет свіжих ідей;

ВЕСНА – це сміливий крок назустріч новому!

ВЕСНА – це теплі промені найяскравіших посмішок.

ВЕСНА – це безмежне море нових планів і стрімкий вітер натхнення!

ВЕСНА – це келих терпкого вина у дружньому колі

 

8 березня – Міжнародній Жіночій День.

Це день гордості за жінок, які для багатьох є орієнтиром і натхненням. Це десятиліття боротьби за рівні права з чоловіками на роботі і однакові  з ними можливості влаштовувати своє життя.

8 березня: історія свята.

Це історія як жінки боролися за свої права.

За офіційною версією, свято пов'язане із "маршем порожніх каструль", який відбувся 8 березня 1857 року в Нью-Йорку. Тоді жінки, які працювали на текстильних фабриках, протестували проти поганих умов праці та низьких зарплат. Під час маршу вони били в ці самі каструлі, вимагаючи надати їм 10-годинний робочий день замість 16-годинного, рівну з чоловіками заробітну плату і виборче право.

Відтоді прокотилася хвиля мітингів по всьому світу, особливої популярності вони набрали у Європі як день солідарності жінок у боротьбі за рівні права.

Є ще одна версія, про відому німецьку комуністку – Клару Цеткін. Саме її часто називають жінкою, яка заснувала свято 8 березня. У 1910 році на форумі жінок в Копенгагені Цеткін закликала світ заснувати Міжнародний жіночий день 8 березня. Вона мала на увазі, що в цей день жінки будуть влаштовувати мітинги і демонстрації, і тим самим звертати увагу громадськості на свої проблеми.

Радянська версія.

1917 року 8 березня було ознаменовано страйком петербурзьких жінок-текстильниць, вимогами рівноправності і хліба, а також найбільшим революційним вибухом, який дав поштовх Лютневій революції, внаслідок якої було повалено царизм і встановлено Тимчасовий уряд. І вже 1921 року, за часів СРСР, було ухвалене рішення приурочити свято Міжнародного жіночого дня до лютневих подій 1917 року. 1966 року свято 8 Березня в СРСР було офіційно визнане вихідним днем.

Поступово Міжнародний жіночий день став просто святом всіх жінок, прекрасним весняним днем і відмінним приводом для святкування, вітань і уваги від чоловіків.

Любі жінки!

Прийміть найщиріші вітання зі святом весни та краси- Міжнародним жіночим днем! Саме жінка є джерелом ніжності і любові, мудрість та краса якої надихають чоловіків на нові звершення та мужні вчинки. Жінка дарує життя, надію на світле майбутнє та зігріває світ своєю любов’ю.

Із святом весни, краси і любові! Шановні жінки! Дорогі односельчанки! Прийміть найщиріші та найтепліші слова вітань із нагоди Міжнародного жіночого дня – 8 Березня.

Із Міжнародним днем жінок вітаю!

Беріть лише найкраще від життя!

В душі нехай вогонь палає,

Хай доля буде радісна, проста.

Хай потаємні збудуться бажання,

І ніжність подарує ця весна.

Удачі, задоволення, кохання,

Від щастя посміхайтеся щодня!

Саме 8 Березня людство вшановує жінку, жінку-матір, жінку-світоч, жінку-трудівницю, жінку-берегиню життя на землі. Любі наші! Щиро вітаємо Вас з Днем жінок та весни! Віки і тисячоліття світової історії осяяні вашою мудрістю, ніжністю, чарівністю та красою. І тільки завдяки вашій життєвій силі, насназі та довготерпінню з віку у вік продовжується рід людський на землі. Ви – берегині домашнього вогнища. Нехай увесь рік з вами буде відчуття весни – світлої і прекрасної!

А справжня жінка завжди в шані буде і є, бо жінка – це і є творець життя!..

Сьогодні ми вітаємо наших прекрасних жінок-рукодільниць,які створюють красу своїми руками і радують всіх оточуючих. Шлемо вітання Олені Лаба,Наталії Кондря,Софії Бабинчук,Ларисі Чернявській,Ользі Паскар.

Кажуть, в Парижі найкращі жінки,

Але мабуть усе навпаки.

Найкращі жінки живуть в Україні,

Всі українки – справжні перлинки.

Відчувайте завжди себе єдиними і неповторними,

Бажаними і жаданими, коханими і незрівнянними,

Весни – у серці, у справах мудрості,

В друзях – вірності, в серцях – юності!

Воїн - з пером у руках,лірик- з букетом конвалій

 На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала .

150 років тому, 25 лютого 1871 року у метричній книзі Новоград – Волинської Преображенської церкви з’явився запис про народження Лариси Петрівни Косач – Лесі Українки. Мати – відома українська письменниця Олена Пчілка, батько - Петро Антонович Косач, людина прогресивних поглядів. Тут, на Звягельській землі, вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини. Звідси Леся пішла у широкий світ життя. І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі,щоб приректи її на тридцятилітню війну зі страшною хворобою — туберкульозом,який вразив її на порі одинадцятої весни, і поступово руйнуючи організм, привів до тяжких операцій та нелюдських страждань

Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш «Надія». За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.

До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою. У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне.

Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Вона пише оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи" , "Метелик" та ін., які публікуються в журналах "Зоря", "Дзвінок". Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Першою ластівкою був переклад оповідань М. Гоголя "Пропаща грамота" та "Зачароване місце", який здійснила Леся разом з братом Михайлом (виданий 1885р. у Львові). Та найбільш уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з'явилась українською мовою "Книга пісень" німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у "добровільне вигнання". Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі "Подорож до моря". А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс "Кримські спогади" та "Кримські відгуки", "Іфігенія в Тавріді". Пізніше Італія, Єгипет У 26-ть вона познайомилася з другом по хворобливому нещастю – Сергієм Мержинським, який давно боровся із затяжними сухотами. Її болі в кістках і нирках та його тяжкий стан поєднали молодих людей у спільному горі: Леся попри свої потреби доглядала хворого. Сергій помер у дівчини на руках, після чого вона до самої смерті не знімала траурної одежі, незважаючи на офіційне подальше заміжжя. І хоча Леся була біля його смертного ложа, Мержинський не кохав її. У свій останній день при пам’яті він попросив Лесю записати прощальний лист до іншої жінки, що насправді була в його серці усе життя.

 Велике горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901р. помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона "почала нову мрію життя, вмерла і воскресла".

Уста говорять: "він навіки згинув!"

А серце каже: «ні, він не покинув!»,-

так починається одна з поезій, присвячених Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів...» та в багатьох інших. Тим часом слова поетеси ширились по Україні. У статі «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». У 1899р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії», письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку. «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902р.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною.

 

Свого часу Іван Франко зробив висновок,що “… Леся Українка — трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну ”. Все життя поетеса була борцем,бійцем,воїном,що начертав на своєму щиті слова ” умру — не здамся” і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків “Contra Spem Spero!”

 Гетьте, думи, ви,хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

На честь Лесі Українки названо астероїд №2616.

Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової.

За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.

Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків. Хто ж така ця безсмертна жінка з Волині – Леся Українка?

- Окраса і гордість української нації, одна з

основоположників нової української літератури.

- Геніальна поетеса і драматург.

- Талановитий прозаїк і перекладач.

- Учений літературознавець і фольклорист-етнограф.

- Публіцист, педагог,видавець,журналіст,поліглот(знала до 10 мов),громадський діяч.

- Просто жінка, котра багато страждала,уміла кохати і хотіла бути потрібною.

Як лунає дзвінко:

Леся Українка!

Гордість і наснага

Рідної землі.

Мужня ніжна жінка,

Диво - українка,

Чарівна троянда

В золотій імлі...

 

 

Ти велична і проста

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мово – пісня колискова

Мово – матері уста.

Іван Багряний 

21 лютого в усьому світі відзначають Міжнародний день рідної мови. Рідна мова – це мова дитинства, мова найпершого досвіду пізнання світу, основа перших взаємовідносин у суспільстві.

Історія цього свята сягає  21 лютого 1952 року, коли студенти-демонстранти у Східному Пакистані (Бангладеші) були розстріляні за те, що вимагали визнати бенгальську мову однією з державних мов країни. На той час у країні офіційною була визнана мова урду, якою послугувалися лише 3% населення.

За пропозицією Бангладешу ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 року першим Міжнародним днем рідної мови, пам’ятаючи про трагічні події. Відтоді свято відзначають щорічно.

В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження «Про відзначення Міжнародного дня рідної мови». У цей день прийнято проводити конкурси на написання віршів або прозових творів у навчальних закладах, а також влаштовувати літературні вечори, творчі фестивалі тощо.

Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. У мові накопичуються досвід попередніх поколінь, історія народу, культура, традиції, інтелектуальний та духовний розвиток етносу. Рішенням про впровадження Дня рідної мови ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи, а також це є важливим кроком до визнання необхідності захистити різноманіття культур та зберігати повагу до мови як показника культури.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Максим Рильський 

 

«Небесна Сотня!То найвищий гарт,

то символ правди,совісті,свободи».

АНГЕЛИ МАЙДАНУ

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,

Душа яких летить під небесами.

20 лютого Україна вшановує Героїв Революції Гідності. Цей пам'ятний день встановлено Указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Три страшні дні з 18 до 20 лютого 2014 року залишаться у пам'яті українців назавжди. Це були найтрагічніші дні Революції гідності, коли від куль снайперів у центрі столиці загинули більше сотні людей. Тими днями протистояння у центрі Києва досягло свого апогею, а саме 20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Євромайдану. Герої Небесної Сотні...Це звичайні люди, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

Ніколи не висохнуть сльози матерів, які втратили своїх Героїв. Оплакує Героїв Небесної сотні весь український народ…

   Героїв Небесної Сотні пам’ятаймо про них, знайомих і не знайомих; вони виконали свій обов’язок перед народом і країною. Час, коли кращі люди нашої країни жертвують своїм життям і здоров’ям заради нас. Героїв були дуже молодими людьми, які мали досягнення у своєму особистому, духовному, науковому, освітньому розвитку.

Пам’ять про Героїв повинна бути не тільки в жалобах і монументах, а викликати бажання творити і змінювати себе і країну.

Рік Революції Гідності та російсько-української війни на сході країни стали переломними історичними подіями. Події на Майдані та на Східному фронті проявили вражаючу незламність, патріотизм та хоробрість українських захисників, які ціною свого здоров’я і життя боронять від агресора незалежність та цілісність нашої країни.

   Ми Єдина країна! Ми всі прагнемо одного – миру, спокою, міцної і квітучої держави та чистого неба над головою.

  Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв Небесної Сотні у наших серцях. Ушануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України! Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них!

  Із метою вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні у подвір’ївському філіалі організовано виставку-пам'ять «Небесна Сотня!То найвищий гарт,то символ правди,

совісті,свободи».Ніхто із вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина,

Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна.

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Героїв Україна пам’ятає.