Нам не забути днів війни… 

У нашій пам`яті вони.

І ті герої незабутні,

що з нами йдуть в віки майбутні.

31 березня 2021– 77-ма  річниця Дня визволення села Подвір’ївка від німецько-фашистських загарбників. У цей особливий для кожного з нас день ми згадуємо тих, хто подарував нам мирне небо і щасливе життя. У цей день ми вшановуємо мужність, відвагу, героїзм солдатів, які з честю виконали свій обов’язок, зробили все, щоб прийшла Перемога!У роки війни 440 жителів нашого села пішли на фронт,а 204 з них навіки залишилися на полі бою. З сім’ї  Чумака Миколи  загинули  5 синів – Іван, Сергій, Микола,Георгій,Дмитро. З сім’ї Бабинчуків  загинули четверо  синів - Микола, Владя,Дмитро і Олександр. Не забуваймо героїв-воїнів села , які пішли на фронт, і не повернулись в своє рідне село. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли спочинок і в Польщі, і в Німеччині, і в Росії. Подвір’ївку звільняла 4-та гвардійська  повітряно – десантна дивізія під командуванням генерала Румянцева А.Д. При звільненні села загинули чотири  розвідники. На території села  було поховано  двох радянських солдат , але згодом  їх останки  перевезено до братської могили смт. Кельменці.  При відступі румунських і німецьких військ  в кінці села були розстріляні два наших односельчанина –Круглянко Василь та Дерев’янко Микола.Криворчук Олена Іванівна врятувала  радянського пораненого солдата(Воліцький  Микола Захарович) і переховувала у себе в будинку .Не збереглися місця,але  відомо , що  в селі поховано  кількох німецьких солдат.

236  учасників бойових дій повернулися з доріг війни  та відбудовували народне господарство. Нещодавно до рук нам потрапила фотографія де разом зібралися ветерани біля Будинку культури,такі ще гарні ,щасливі.Та з кожним роком їх ставало все менше і менше. В минулому році біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам вже не було жодного з них.Відійшов у вічність останній ветеран. Та пам’ять про них ми будемо зберігати вічно.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

  В. Симоненко

Подвір’ївка живе, вона вдячно крізь роки пам’ятає про всіх, хто вже не повернеться ніколи з тієї жорстокої війни.
Схилимо голови перед світлою пам’яттю всіх, хто ввійшов у безсмертя!
Вшануємо їх хвилиною мовчання.                                                                                             

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть…
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!