Спом'янімо в пісні славу Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!
Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.

Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років. Крути, 29 січня 1918 року... Символ героїзму та відданості нашого юнацтва і символ національної трагедії та безпечності. Саме цього дня в 1918 році поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі.Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

“На порох стерти, перебити!” —

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Під Крутами пішли в безсмертя

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей — не перемогти!

Ці рядки український поет Микола Луків присвятив подвигу української молоді – студентам і гімназистам – які 29 січня 1918 року прийняли нерівний бій з більшовицькою навалою біля станції Крути та поклали найдорожче на вівтар свободи – власні життя.Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва. Виступаючи на церемонії поховання, голова Центральної Ради (1917-1918) Михайло Грушевський назвав вчинок київської молоді героїчним, тому що вони власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.

В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Крути! Крути! Час розплати близько,
вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
за майбутній, за світліший день.

Крути! Крути! Мужність і посвята,
вірність, що міцніша понад смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
кличе пісня і веде вперед!

 

Леонід Каденюк був першим і поки що єдиним космонавтом незалежної України. Він вписав своє ім’я в історію України та світу, тож його досягненням ми завжди пишатимемося

Народився Леонід 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Стати космонавтом він хотів з самого дитинства. Зрештою, тоді про цю престижну професію мріяло чимало людей, адже юність Леоніда припала на період розвитку космічної сфери в СРСР, коли всі захоплювалися Юрієм Гагаріним.

Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Леонід вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків. Там він здобув диплом льотчика-інженера. У 1976 році Леонід вирішив спробувати свої сили у відборі до загону радянських космонавтів. Після тривалих фізичних і психологічних тренувань його разом зі ще вісьмома чоловіками відібрали серед понад 3 000 охочих. Згодом Леонід Каденюк пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію льотчик-випробувача та космонавта-випробувача. У 1985 році Леонід Костянтинович вирішив здобути другу вищу освіту і вступив до Московського авіаційного інституту, який закінчив у 1989 році за спеціальністю «інженер-механік».

Тривалий час він вивчав різні космічні кораблі та літав більш ніж на 50 типах літаків різного призначення, здебільшого — винищувачах. Якщо порахувати загальну кількість часу, проведеного ним у небі, цей показник перевищить 2 400 годин. Виходить, що Леонід Каденюк відпрацював в небі 100 повних діб без посадки.

Коли вже за часів незалежної України постало питання про політ українця на борту американського космічного корабля, Каденюк написав заяву про бажання взяти участь у конкурсі. Незабаром його викликали на комісію. Перед запуском шаттлу «Колумбія» у космос і участю в цій місії, Леонід Каденюк пройшов безліч виснажливих тренувань і випробувань, які готували його до тривалого перебування в умовах невагомості.

Із 19 листопада по 5 грудня 1997 року Каденюк здійснив політ на американському транспортному космічному кораблі «Колумбія» місії STS-87. «У космосі найбільше вражає такий чинник польоту як невагомість. Вражає сам космос і весь Всесвіт. Я був вражений тим, як виглядає Земля з космосу. Це було просто неймовірно. Жодна фотографія космосу не здатна передати тієї краси Всесвіту, яку людина може побачити своїми очима» — описував своє перебування в космосі Каденюк. Саме завдяки Каденюку на орбіті Землі пролунав Державний Гімн України. «Я був першим, хто полетів у космос з українським прапором і виконав завдання українського уряду. У 1997 році вперше український гімн пролунав у відкритому космосі», — казав Каденюк.

Повернувшись в Україну, генерал-майор Леонід Каденюк проходив службу в лавах ЗСУ: обіймав посади начальника авіації військ ППО України, помічника Президента України з питань авіації і космонавтики, заступника Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України, радника Президента України з питань авіації і космонавтики.

У 2002 році Каденюк також став народним депутатом України. У парламенті виконував обов’язки заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань нацбезпеки та оборони.

Плідно працював Каденюк і на науковій ниві: у 2006-му він блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук. Загалом він став автором 5 наукових праць та художньо-публіцистичної книги «Місія — Космос».

Не залишав Леонід Каденюк і спорт: навіть у свої 67, коли з моменту польоту пройшло багато років, космонавт продовжував займатися спортом і підтримував себе в хорошій фізичній формі. Помер Леонід Каденюк в 2018 році від раптового серцевого нападу.

 

Скорботна свічка пам’яті святої

27 січня Міжнародний день Голокосту

Година правди

Це Голокост – всього одне лиш слово,

Та його сенс – пекучий болі жар,

Вбивали всіх!.. старого і малого,

мало хто життя порятував

 

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

У роки «Великої катастрофи» (Шоа), як ще називають Голокост, нацистська окупаційна влада знищила в Україні понад півтора мільйони євреїв, ромів, а також українців, поляків і росіян зі змішаних родин, які не хотіли залишати рідних єврейського походження й ішли за ними у гетто, а звідти на страту.

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини - НЕ ПОВИННО ПОВТОРИТИСЯ!

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...Голокост – трагедія, злочин проти людства, який тривалий час був закритим. Вивчення документів, спогадів доводить, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські нелюди опрацьовували методи «остаточного розв’язування єврейського питання». Трагедія українських євреїв була не просто частиною Катастрофи європейського єврейства у роки світової війни. Вона стала тією сходинкою, переступивши яку нацисти вирішили остаточно знищити всіх євреїв Європи.

 

 

Задзвонили срібні дзвони в Україні,
Аж по світі по широкім стало чути:
«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині
Навік-віки Україні вільній бути!».
Зашумів відвічний Київ прапорами,
Розлилась народу повідь по Подолі,
На майдані, на Софійськім, з корогвами
Зустрічала Україна свято волі.
Україно, нездоланна вища Мати
Володимира, Богдана і Тараса.
Бог тобі призначив жити, не вмирати,
Бути світові як захист і окраса.

В.Переяславець

22 січня 1919 року в Києві на Софійському майдані сталася визначна подія в історії нашого народу - урочисте проголошення Акту Злуки: в єдину українську соборну державу об'єдналися Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка.

В той морозний січневий день збулася віковічна мрія українського народу жити однією сім'єю на своїй землі, в єдиній державі, не розділеній кордонами і не розірваній між ворогуючими державами.

Тому пропонуємо переглянути, як відзначався День Соборності України в нашій бібліотеці, у фотоспогадах.

Україно, державо соборна,
Сонценосна колиско моя!
Одна від Заходу до Сходу
Володарка земель і вод,
Ніхто не ділить хай народи,
Бо, не поділиться народ…
Нехай ніхто не половинить,
Твоїх земель не розтина,
Бо ти – єдина, Україно!
Бо ти на світі в нас одна!

22 січня 1919р. було проголошено Акт Злуки- акт про об'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

З Днем Соборності, Україно!

 

 

Вечір напередодні Старого Нового року називають Маланкою або Щедрим вечором. У цей час прийнято накривати багатий стіл, де головною стравою є щедра кутя. Також 13 січня проводяться веселі народні гуляння з традиційним переодяганням у тварин і фольклорних персонажів. Компанії щедрувальників ходять по домівках, співають щедрівки, танцюють, за що їх господарі обдаровують частуванням і грішми.

А з самого ранку 14 січня хлопчики і хлопці починають посівати. Спершу вони засівають зерном у своєму домі, потім у будинках хрещених, родичів та сусідів. При цьому засівальники бажають щастя, достатку і врожаю в новому році.
На відміну від Різдвяного Святвечора, всі страви готуються ситні, на столі обов’язково має бути кутя, різноманітні випічки та частування. Саме багатий стіл дарує цьому вечору назву Щедрого.

Звісно, традицій та обрядів, які огортають Щедрий вечір, як його здавна називали, існує безліч. Почати варто з того, що цього свята за великим столом збирається вся родина, члени якої повинні виглядати охайно і доглянуто (брудний або неохайний одяг вважається поганим знаком).

Напередодні Старого Нового року, 13 січня, згідно з церковним календарем, вважається днем пам’яті преподобної Меланії (Маланки, Меланки), що передує дню святого Василя Великого (14 січня). Однією з традицій Старого Нового року, власне 14 січня, вважається посівання. У перший день старого Нового року спочатку до будинку повинен зайти чоловік, тому представниці прекрасної статі ходили посівати рідше.

Одними з найактивніших посівальників є діти, які обов’язково отримували частування і заохочення за свою працю. Примітно, що зерна, які використовують при цьому дійстві, не можна змітати віником або викидати. Вважається, що вони приносять у дім щастя і великий урожай. Для того, щоб рік був саме таким, багато господарів змішували зерна з тими, які саджали в землю.

 

Що таке отой “різдвяний настрій”, про який усі говорять, тільки-но перегорнуть сторінку календаря на грудень? Це віра в диво, передчуття чогось особливого, казкового, затишного і теплого, очікування зустрічей у сімейному колі, вручення (та отримування) подарунків, новорічні прикраси, вогники та ялинка, колядки і багато-багато посмішок, любові та щирих емоцій.

ІСТОРІЯ НОВОРІЧНОЇ ЯЛИНКИ

Всім нам подобається красива і казкова традиція наряджати на новорічні свята ялинку. Сьогодні без неї навряд чи можна уявити собі святкування головного зимового свята. Але чому ж ми вбираємо саме ялинку, а не якесь інше дерево, і як з`явився цей звичай?

Цей міжнародний звичай має дуже багату історію. Згідно з однією стародавньою легендою, ялинка стала символом Різдва за бажанням небесних сил. Коли у Віфлеємі народився Спаситель, під спів ангелів на нічному небі, як відомо, запалилася нова яскрава зірка. До немовля поспішали усі ті, хто бажав подарувати йому свою щиру радість і принести якийсь дарунок: і люди, і тварини, і навіть рослини з деревами. Останні ж дарували немовляті свої пахощі, квіти, плоди і листя.

На радісну подію поспішала з далекої півночі і Ялинка. Вона прийшла остання і не могла наважитись зайти всередину. Всі здивовано запитали її, чому вона не заходить. Ялинка відповіла, що їй дуже хочеться увійти, але їй нічого подарувати Божому Дитяті, а ще вона боїться злякати Його і вколоти своїми голками. Тоді рослини поділилися з Ялиною своїми дарами, і на її гілках стали красуватися червоні яблука, горіхи, яскраві квіти і зелені листочки. Ялинка дуже зраділа, подякувала всім і тихо підійшла до Ісуса. Немовля посміхнулося, побачивши красиву, різнокольорову і добру Ялинку. Саме тоді над її верхівкою ще яскравіше засяяла Вифлеємська зірка.

За іншими переказами, Ялинку не хотіли впускати до Немовляти горді Маслина і Пальма, насміхаючись над її колючими голками і липкою смолою. Скромна Ялинка не стала заперечувати і сумно роздумувала про свою недостойність зайти. Але Ангел, який чув розмову дерев, зглянувся над Ялинкою і вирішив прикрасити її гілки небесними зірками. Ялинка чудово засяяла вогниками і зайшла в печеру до немовляти. У цей момент Ісусик прокинувся, посміхнувся і протягнув до неї свої ручки. Ялинка зраділа, але не загордилася, і за скромність Ангел винагородив її за доброту, зробивши відтоді головним деревом світлого свята Різдва.

Різдвяний настрій – це набір усіх маленьких і великих приємностей, які роблять нас по-справжньому щасливими у цей зимовий час. А якщо радість вам приносить читання, тоді до Різдва ви просто повинні прочитати декілька атмосферних новорічно-різдвяних книг, які обов’язково і настрій відповідний подарують, і змусять повірити в магію різдвяних свят.

1. Чарльз Діккенс "Різдвяна пісня в прозі"

2. О. Генрі "Дари волхвів"

3. Шерон Оуенс "Чайна на Малберрі-стріт"

4. Есфір Емден "Будинок з чарівними вікнами"

5. Фенні Флегг "Різдво і червоний кардинал"

6. Туве Янссон "Чарівна зима"

7. Юстейн Гордер "Різдвяна містерія"

8. Джон Грішем "Різдво з невдахами"

9. Розамунда Пилчер "Напередодні Різдва"

10. Річард Пол Еванс "Різдвяна скринька"

11. Джон Р. Р. Толкін "Листи Різдвяного Діда»

12. Донна Ванлір «Різдвяні туфлі»

13. Сьюзан Войцеховски "Різдвяне диво містера Тумі"

14. Клівленд Еморі "Кіт на Різдво"

15. Ернст Гофман «Лускунчик і мишачий король»

16. Ганс Хрістіан Андерсен «Дівчинка з сірниками»

17. Капоте Трумен "Спогади про одне Різдві"

18. Лаура Локінгтон «Різдвяний пиріг»

19. О.Генрі «Ялинка з сюрпризом»

20. М. В. Гоголь «Ніч перед Різдвом»

Нехай Новий рік буде роком здійснення мрій і втілення у життя всіх заповітних бажань!

Сніг падав безшелесно й рівно,
Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні, —
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тиши