На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала .
150 років тому, 25 лютого 1871 року у метричній книзі Новоград – Волинської Преображенської церкви з’явився запис про народження Лариси Петрівни Косач – Лесі Українки. Мати – відома українська письменниця Олена Пчілка, батько - Петро Антонович Косач, людина прогресивних поглядів. Тут, на Звягельській землі, вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини. Звідси Леся пішла у широкий світ життя. І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі,щоб приректи її на тридцятилітню війну зі страшною хворобою — туберкульозом,який вразив її на порі одинадцятої весни, і поступово руйнуючи організм, привів до тяжких операцій та нелюдських страждань
Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.
Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш «Надія». За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.
До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою. У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне.
Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року
видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до
Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає
французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші
(«Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі
«Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її
освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер
підручник «Стародавня історія східних народів». Вона пише
оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні
співи" , "Метелик" та ін., які публікуються в журналах
"Зоря", "Дзвінок". Одночасно молода письменниця займається
перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Першою ластівкою був
переклад оповідань М. Гоголя "Пропаща грамота" та "Зачароване
місце", який здійснила Леся разом з братом Михайлом (виданий 1885р. у
Львові). Та найбільш уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у
Львові з'явилась українською мовою "Книга пісень" німецького поета,
куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки. Лікарі радили теплий клімат. І
почалися мандрівки в теплі краї, у "добровільне вигнання". Перша
поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в
ліричному циклі "Подорож до моря". А далі була Болгарія з дуже
дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний
емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс "Кримські спогади" та
"Кримські відгуки", "Іфігенія в Тавріді". Пізніше Італія,
Єгипет У 26-ть вона познайомилася з другом по хворобливому нещастю – Сергієм
Мержинським, який давно боровся із затяжними сухотами. Її болі в кістках і
нирках та його тяжкий стан поєднали молодих людей у спільному горі: Леся попри
свої потреби доглядала хворого. Сергій помер у дівчини на руках, після чого
вона до самої смерті не знімала траурної одежі, незважаючи на офіційне подальше
заміжжя. І хоча Леся була біля його смертного ложа, Мержинський не кохав її. У
свій останній день при пам’яті він попросив Лесю записати прощальний лист до
іншої жінки, що насправді була в його серці усе життя.
Велике
горе спіткало Лесю Українку. У березні 1901р. помер Сергій Мержинський, людина,
для якої вона "почала нову мрію життя, вмерла і воскресла".
Уста говорять: "він навіки згинув!"
А серце каже: «ні, він не покинув!»,-
так починається одна з поезій, присвячених Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів...» та в багатьох інших. Тим часом слова поетеси ширились по Україні. У статі «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». У 1899р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії», письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку. «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902р.
Свого часу Іван Франко зробив
висновок,що “… Леся Українка — трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну
соборну Україну ”. Все життя поетеса була борцем,бійцем,воїном,що начертав на
своєму щиті слова ” умру — не здамся” і проголосила серед стогонів і зойків
різного роду нитиків “Contra Spem Spero!”
Гетьте, думи, ви,хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
На честь Лесі Українки названо астероїд №2616.
Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії
проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани
Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри
Ізидори Косач-Борисової.
За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя
очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче
неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому
пересвідчитись.
Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913.
Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.
Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це
незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали
її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя і несе зараз,
устами нашими, її потомків. Хто ж
така ця безсмертна жінка з Волині – Леся Українка?
- Окраса і гордість української нації, одна з
основоположників нової української літератури.
- Геніальна поетеса і драматург.
- Талановитий прозаїк і перекладач.
- Учений літературознавець і фольклорист-етнограф.
- Публіцист, педагог,видавець,журналіст,поліглот(знала до 10
мов),громадський діяч.
- Просто жінка, котра багато страждала,уміла кохати і хотіла
бути потрібною.
Як лунає дзвінко:
Леся Українка!
Гордість і наснага
Рідної землі.
Мужня ніжна жінка,
Диво - українка,
Чарівна троянда
В золотій імлі...
Немає коментарів:
Дописати коментар