«ІЛОВАЙСЬКА ТРАГЕДІЯ» 2014 р.: ПОДІЇ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОДІЇ СЕРПНЯ 2014 Р. залишаються одними з найкривавіших сторінок конфлікту на Сході України. Значна кількість постраждалих, відсутність повної інформації відносно подробиць подій, невизначення винних та затягування розслідування – така реальність другої річниці «іловайської трагедії». Офіційна статистика втрат «Іловайського котла» - 366 загиблих, 429 - поранених. 158 наших бійців досі вважаються зниклими без вісті1 . Своя статистика у бійців. Вони її озвучують так: кожен третій - загинув, кожен третій - був поранений і кожен третій - потрапив у полон2 . Протягом двох років продовжується встановлення осіб загиблих шляхом підтвердження зразків ДНК. Останні дані, які оголошувались, складали 459 загиблих осіб3 . Окрім того, застосування проти української сторони важкої артилерії призводило до завдання шкоди такої тяжкості бійцям, внаслідок якої не могло залишитися навіть останків тіла. На офіційні дані впливає те, що основну частину «іловайського угрупування» (прим. – підрозділи ЗСУ, НГУ та МВСУ, які були залучені до операції) складали підрозділи, сформовані з добровольців. Офіційно, по документам військових частин, вони були оформлені в якості резервістів4 . При чому в кадрових службах військових частин були проблеми з внутрішніми документами: частина бійців відправлялась до зони АТО не будучи зареєстрованими як особовий склад відповідної військової частини. Крім питання щодо точної кількості постраждалих в «іловайській трагедії», вже протягом двох років залишаються без відповіді і інші. Якими були причини трагедії? Чи можна було уникнути таких наслідків? Чи можна було виконати задум операції наданими силами? Чи були належним чином підготовлені підрозділи? Чи на належному рівні був налаштований обмін інформацією в ході операції? Чому не було відповідної реакції на вторгнення російської армії? Чим далі розкручувати ситуацію, тим більше виникає питань, які вимагають відповіді. І скільки ж часу ще необхідно, щоб отримати на них відповіді? Спробуємо розібратися в тому, що все ж таки сталося літом 2014 р. в м. Іловайськ.

Причини трагедії: офіційна позиція НАПЕРЕДОДНІ першої річниці трагедії, 13 серпня 2015 р., Міністерство оборони України опублікувало Аналіз ведення антитерористичної операції та наслідків вторгнення Російської Федерації в Україну у серпні-вересні 2014 р. В матеріалі аналізуються події в Секторі «Д» та Секторі «Б» в ході літньої компанії та висуваються такі основні тези: u добровольчі підрозділи (загони) на той час налічували до 4 тисяч осіб, не підпорядковувались штабу АТО і не входили до складу сил і засобів; u керівництво штабу АТО не очікувало, що Російська Федерація здійснить акт вторгнення регулярних збройних сил на територію України без оголошення війни, в порушення норм міжнародного гуманітарного права (права війни); u підрозділи ЗСУ та НГУ перебували на офіційному обліку в штабі АТО, тому їх можливо було оцінити як з точки зору бойових можливостей, так і з точки зору перспектив застосування. Добровольчі батальйони за цими параметрами було неможливо оцінити, тому що вони не входили до складу сил і засобів АТО (під добровольчими батальйонами у тексті Аналізу розуміються батальйони НГУ та МВСУ «Донбас», «Дніпро-1», «Світязь», «Херсон», «Миротворець», «Херсон», «Івано-Франківськ»); u попри високу вмотивованість бійців, рівень їх навченості – як загальний, так і по управлінню підтримуючими підрозділами – був низький. Рівень їх організованості також не сприяв ефективному виконанню завдань. Добровольчі підрозділи входили та виходили з бою на розсуд їх командирів. Вони, зазвичай, заходили в населений пункт і, наразившись на опір противника, виходили. Це повторювалося декілька разів. Причиною цього був низький рівень тактичної підготовки та відсутність маневру. В таких умовах, взяти під контроль Іловайськ не вдавалося; u розвідувальна інформація про перетин державного кордону України колонами військової техніки Збройних сил РФ почала надходити до штабу АТО та Генерального штабу 25 серпня 2014 року. Остаточно факт вторгнення регулярних підрозділів РФ було підтверджено 26 серпня після захоплення у полон військовослужбовців повітряно-десантних військ ЗС РФ; u штабом АТО тричі ставилися завдання 3-й батальйонній тактичній групі 72-ї механізованої бригади вийти на визначені рубежі для зайняття оборони. І жодного разу ці завдання не були виконані у зв’язку з невиходом у визначений район у встановлені терміни, чим суттєво були обмежені можливості виконання завдань іншими підрозділами в районі Іловайська; u з втратою управління штабом Сектору «Д», самовільним відходом значної частини підпорядкованих сил і засобів, неможливістю виконувати весь обсяг «ІЛОВАЙСЬКА ТРАГЕДІЯ» 2014 р.: 9 завдань тими силами і засобами, що залишилися, було прийнято рішення про розформування Сектору «Д»; u з метою стабілізації обстановки, 3-я батальйонна тактична група 72-ї механізованої бригади та 1-а бригада оперативного призначення Національної гвардії повинні були вийти у визначені райони та перейти до оборони рубежу Кутейникове – Старобешеве – Комсомольське. Ці завдання у повному обсязі не були виконані, що призвело до оголення правого флангу нашого угруповання; u з урахуванням кількісного складу сил і засобів угруповання в районі Іловайська для сковування угруповання противника, нанесення йому вогневого ураження та недопущення виходу у фланг і тил наших військ в районі Маріуполя, керівництво АТО прийняло рішення продовжити спеціальних дій в районі Іловайська; u Генеральний штаб ЗСУ наголошує, що це не був прорив із оточення (прим. – щодо подій 29 серпня 2014 р.). Інакше українські війська не йшли б колонами, а проривалися б найбільш безпечними напрямками та здійснювали його вночі декількома маршрутами у відповідному бойовому порядку на широкому фронті. На практиці цього не було, оскільки це був вихід під гарантії російської сторони. Таким чином, ці дії військових РФ повинні кваліфікуватися як військовий злочин17 .Причини трагедії: офіційна позиція НАПЕРЕДОДНІ першої річниці трагедії, 13 серпня 2015 р., Міністерство оборони України опублікувало Аналіз ведення антитерористичної операції та наслідків вторгнення Російської Федерації в Україну у серпні-вересні 2014 р. В матеріалі аналізуються події в Секторі «Д» та Секторі «Б» в ході літньої компанії та висуваються такі основні тези: u добровольчі підрозділи (загони) на той час налічували до 4 тисяч осіб, не підпорядковувались штабу АТО і не входили до складу сил і засобів; u керівництво штабу АТО не очікувало, що Російська Федерація здійснить акт вторгнення регулярних збройних сил на територію України без оголошення війни, в порушення норм міжнародного гуманітарного права (права війни); u підрозділи ЗСУ та НГУ перебували на офіційному обліку в штабі АТО, тому їх можливо було оцінити як з точки зору бойових можливостей, так і з точки зору перспектив застосування. Добровольчі батальйони за цими параметрами було неможливо оцінити, тому що вони не входили до складу сил і засобів АТО (під добровольчими батальйонами у тексті Аналізу розуміються батальйони НГУ та МВСУ «Донбас», «Дніпро-1», «Світязь», «Херсон», «Миротворець», «Херсон», «Івано-Франківськ»); u попри високу вмотивованість бійців, рівень їх навченості – як загальний, так і по управлінню підтримуючими підрозділами – був низький. Рівень їх організованості також не сприяв ефективному виконанню завдань. Добровольчі підрозділи входили та виходили з бою на розсуд їх командирів. Вони, зазвичай, заходили в населений пункт і, наразившись на опір противника, виходили. Це повторювалося декілька разів. Причиною цього був низький рівень тактичної підготовки та відсутність маневру. В таких умовах, взяти під контроль Іловайськ не вдавалося; u розвідувальна інформація про перетин державного кордону України колонами військової техніки Збройних сил РФ почала надходити до штабу АТО та Генерального штабу 25 серпня 2014 року. Остаточно факт вторгнення регулярних підрозділів РФ було підтверджено 26 серпня після захоплення у полон військовослужбовців повітряно-десантних військ ЗС РФ; u штабом АТО тричі ставилися завдання 3-й батальйонній тактичній групі 72-ї механізованої бригади вийти на визначені рубежі для зайняття оборони. І жодного разу ці завдання не були виконані у зв’язку з невиходом у визначений район у встановлені терміни, чим суттєво були обмежені можливості виконання завдань іншими підрозділами в районі Іловайська; u з втратою управління штабом Сектору «Д», самовільним відходом значної частини підпорядкованих сил і засобів, неможливістю виконувати весь обсяг «ІЛОВАЙСЬКА ТРАГЕДІЯ» 2014 р.: 9 завдань тими силами і засобами, що залишилися, було прийнято рішення про розформування Сектору «Д»; u з метою стабілізації обстановки, 3-я батальйонна тактична група 72-ї механізованої бригади та 1-а бригада оперативного призначення Національної гвардії повинні були вийти у визначені райони та перейти до оборони рубежу Кутейникове – Старобешеве – Комсомольське. Ці завдання у повному обсязі не були виконані, що призвело до оголення правого флангу нашого угруповання; u з урахуванням кількісного складу сил і засобів угруповання в районі Іловайська для сковування угруповання противника, нанесення йому вогневого ураження та недопущення виходу у фланг і тил наших військ в районі Маріуполя, керівництво АТО прийняло рішення продовжити спеціальних дій в районі Іловайська; u Генеральний штаб ЗСУ наголошує, що це не був прорив із оточення (прим. – щодо подій 29 серпня 2014 р.). Інакше українські війська не йшли б колонами, а проривалися б найбільш безпечними напрямками та здійснювали його вночі декількома маршрутами у відповідному бойовому порядку на широкому фронті. На практиці цього не було, оскільки це був вихід під гарантії російської сторони. Таким чином, ці дії військових РФ повинні кваліфікуватися як військовий злочин17 .

29 серпня Україна відзначатиме День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Дню вшанування пам’яті захисників України у Подвір]ївській сільській бібліотеці пройшла година пам’яті - "Тепло долонь і серця - захисникам України".
В бібліотеці оформлено постійно діючу книжкову виставку «Вогнем війни обпалені серця» , присвячену героям АТО, також були презентовані книги - «Іловайськ» , та «Ті, що пройшли крізь вогонь». Книги містять бібліографічні нариси про військовослужбовців, які загинули внаслідок російської агресії на сході країни,спогади наших земляків - учасників АТО.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів – борців за незалежність України.

Євген Положій  "Іловайськ" - книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів тероборони, всіх тих, хто опиняється в кінці серпня 2014 року в "Іловайському котлі", що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми.

https://www.yakaboo.ua/ilovajs-k-rozpovidi-pro-spravzhnih-ljudej.html

Моя Україно,колиско-калино,пізнати тебе мені щастя дано

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна Костенко

В історії українського народу є події, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності й по сьогоднішній день. Однією з таких подій є здобуття незалежності 1991 року.

День Незалежності України – головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.

Історія України - це шлях до Незалежності, шлях, на якому кожна подія - це крок до мрії.

24 серпня 1991 року було проголошено незалежність української держави. Це проголошення стало кінцевим результатом багатовікової боротьби українського народу та його найвидатніших синів за незалежність України, яка протягом свого існування дуже часто страждала від посягань загарбників і в різні періоди входила до складу різноманітних держав та утворень.

Одним із перших кроків до незалежності можна вважати прийняття Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною радою УРСР 16 липня 1990 року.

Декларація хоч і не проголошувала незалежність України, але вона визначала те, що Україна є суверенною національною державою, її суверенітет поширюється на всю територію країни та на всі сфери українського суспільства. Хоч Україна за результатами проголошення декларації про державний суверенітет і залишалася у складі СРСР, цей документ мав дуже велике значення. Його значення полягало насамперед у тому, що він продемонстрував волю українського народу до незалежності, він став поштовхом до запуску процесів, які завершилися 24 серпня 1991 року.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України.

 Після 1 грудня 1991 р. розпочався процес міжнародного визнання нової держави. Першою, 2 грудня, незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Протягом першого року існування незалежної України, її державну самостійність визнали більше 130 країн, а на початку 2001 р. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу.

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів; входження національної економіки до світової економічної системи; захист прав та інтересів громадян України, що перебувають за кордоном і створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями.

В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом». Пріоритетними напрямками були визнані: розширення участі у європейському співробітництві, а також в межах СНД, активна участь в діяльності ООН, співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО.

За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами. Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає підвищення  її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті.

23 серпня 2004 року Президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.

Одним із найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід'ємної ознаки незалежності. Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор, гімн.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

Олександр  Олесь

Державний прапор є національним символом нашої держави. Під ним українці йшли до проголошення самостійності, тому для України як держави, яка має давнє історичне коріння та прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, природним має бути вияв пошани до своєї національної символіки, а саме до прапора.

Державний Прапор – один із трьох офіційних державних символів, що символізують суверенітет держави.

Сучасне українське синьо-жовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому тлі, який з'явився в другій половині ХІІІ століття.

Прапори синього кольору, як державні символи, починають закріплюватися на Україні, починаючи з ХVІІІ століття. Також на них наносять жовтою фарбою постаті св'ятих, хрести, тощо. Цікава річ: на кольоровій репродукції картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» з-поміж різних прапорів видніється і синьо-жовтий.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.

Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Значення синього та жовтого кольорів на прапорі традиційно трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці й достатку.

Нині український національний синьо-жовтий прапор є державним прапором України.

Державний прапор України затверджено Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 року, а у серпні 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про встановлення Дня Державного Прапора України, який святкуватиметься щорічно 23 серпня.

Любов до Батьківщини, до рідної держави не може бути абстрактною і повинна проявлятися в конкретних діях. Тому повагу до прапора, який є державним символом, можна рахувати однією з таких.

 "Хай знає весь світ про казкову країну,

Де синєє небо та жовті поля.
Хай квітне щаслива моя Україна!
Найкраща, безцінна, любима земля".

 

З днем народження, моя держава!

Зі святом тебе добрим і святим.

Нехай лине завше тільки добра слава

Про мою країну звідусіль.

Шановні користувачі бібліотеки вітаємо вас із найбільшим національним святом українського народу — Днем незалежності України!

У серцях народу України серпнева блакить неба і жовтогарячий зерновий лан зливаються барвами української державності в символ свободи та праці. Творення історії Батьківщини, її сьогодення і майбутнього — обов’язок кожного з нас, усього народу.

Нехай свято Незалежності духмяним серпневим запахом українського хліба принесе у ваш дім щастя і добро, порозуміння та згуртованість, мир та любов!

Міцного здоров’я, бадьорості духу, успіхів у всіх починаннях.Запрошуємо на перегляд виспавки-пенорами "ДЕРЖАВНІСТЬ ВИМРІЯНА ПОКОЛІННЯМИ"

"Хай знає весь світ про казкову країну,

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя Україна!

Найкраща, безцінна, любима земля".

Тут землі щедрі. Тут річок без ліку.

Всіляки руди в надрах залягли.

І через те отак тут споконвіку —

життя і смерть на відстані стріли.

Які тут не прокочувались орди!

Яка пройшла по землях цих біда!

Мечем і кров’ю писані кросворди

ніхто уже повік не розгада.

 

 

В останній літній місяць в Україні святкують три Спаси: медовий, яблучний і горіховий. Свята присвячують подяку Богу за зібраний урожай.

 Зустрічаймо дружно Спас

Яблуками й медом,

Вже приходить він до нас

Промінцями з неба.

Прохолодно вже в садах,

Хоч припікає й досі,

Зустрічаймо дружно Спас -

На порозі осінь.

 

На Спас православні християни йдуть до церкви, щоб освятити частину нового врожаю. Також Спаси мають свої давні традиції.

Першим відзначається Медовий спас. У 2020 році його святкують в п'ятницю, 14 серпня. Також цей день називають Маковий спас, або Маковій.

 

Наші предки вважали, що з цього дня бджоли не несуть мед, і починали його збір. Їсти його дозволялося тільки після освячення. Також у цей день збирали врожай маку.

 

Тому у свято Медового спаса прийнято спекти медові і макові коржі, торти та іншу випічку.

Яблучний спас у 2020 році припадає на 19 серпня. Крім того, Яблучний спас збігається з Преображенням Господнім.

 

Християни відправляються до церкви, щоб освятити яблука та інші фрукти з нового врожаю.

 

У свято Яблучного спаса також прийнято готувати страви з цим фруктом і пригощати ними одне одного.

Останнім з трьох Спасів йде Горіховий. Традиційно він відзначається 29 серпня, яке в 2020 році припадає на суботу.

 

Це свято також носить назву Хлібного спаса. До цього свята прийнято було завершувати жнива.

 

Наші предки випікали перший хліб із зерна нового врожаю саме в це свято. Його також освячували і їли всією сім'єю. У цей же період починали збір горіхів, які включали в раціон і приготування святкової випічки.

Зі святами Спаса в українців пов'язано багато приказок:

• Прийшов Спас – бери рукавиці про запас.
• Спас – усьому час.
• Перший Спас – час припас, Петро і Павел – два добавив, Ілля-пророк – три поволок.
• Як прийде Спас, то комарам урветься бас, а як прийде Пречиста (28 серпня) – забере їх нечиста.
• Спасівка – ластівка, а Петрівка – голодівка.
• До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.
• Кусючий, як муха у Спасівку.
• Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло.

 

 

Медовий Спас  іде по Україні, і п’янко пахне медом рідний край

14 серпня святкують перший Спас, який називають Медовим або Маковія.

 Гарячий серпень, синій небокрай,
Духмяний запах меду і вощини.
Ми вдячні Господу за щедрий урожай,
І Спаський передзвін у небі лине.
Спасителю, прийми від нас уклін
За соти у бурштиновому соці,
Прийми молитву. Спаський передзвін
Воздасть хвалу врожаю в цьому році

14 серпня святкуємо Медовий спас .
У народі свято називається Спасом на воді, Маковим Спасом, першим Спасом, Макотрусом і Маковієм. У православній слов’янській традиції в цей день шанують три святині: Животворящий Хрест Господній, образ Спасителя та ікону Володимирської Божої Матері. На побутовому рівні в цей день завжди починали інтенсивний збір меду та його освячення, від чого й пішла народна назва свята.

Також цього дня розпочинається Успенський піст, який триватиме 14 днів. Завершиться він 28 серпня на свято Успіння Пресвятої Богородиці,
В церковному календарі свято Маковія називається днем семи мучеників Макавеїв, їхньої матері Соломонії й учителя Єлеазара. У православній традиції Макавеїв уособлюють як символ непорушності в дотриманні християнських заповідей.

 

1Мак в українців має сакральний статус. Раніше, ним обсипали будинок "від усього лихого". Після освячення букети несли додому й клали біля іконок та зберігали до весни, як оберіг. Дехто взимку мак використовує для куті на Різдво, а на Благовіщення раніше засушені квіти дівчата вплітали у волосся.

Свято також називають Медовим Спасом, бо в цей час саме настає період збору меду з вуликів. Тож для тих, хто має свій мед, вважається обов’язковим його посвятити, щоб наступного року мати ще більший "врожай".

Що можна робити на Маковія

Цього дня можна купатися. Кажуть, що купання на Медовий Спас оздоровлює людей та надає їм сили. Вже після Маковія купатися не можна, адже вода стає холоднішою.

Освяченим маком можна посипати кути кімнат. Таким чином господарі оселі зможуть захистити свою сім’ю від нечистої сили. Квіти з освяченого букета можна залишати висихати під іконою. До букета можна класти також чорнобривці, жоржини, айстри, гвоздики, барвінок, а також різні трави: васильки, м'яту, чебрець, любисток та інші.

На Медовий Спас господині мають спекти млинці з медом та булки з маком. Вважалося, що перша ложка меду мала особливі властивості – в народі говорили, хто її з'їсть, то яке бажання не загадає, воно обов'язково здійсниться.

Покладіть головку маку новонародженій дитині під подушку, щоб вона увесь рік булла здоровою.

На Маковія треба допомагати вдовам та знедоленим людям.

 

ЧернІвецька область

Це край мій Буковинський
До болю український
До згину дорогий!
Я жадібно вбираю
Його красу і силу духу.
Потрібним хочу бути
Хоч рядовим,
Хоч стерновим,
Хоч ниткою вітрила
Земного і голосного корабля,
Який пливе до сонця.

                            М. Івасюк

Землею сизих буків, буковинським краєм, зеленою Буковиною називають цей чарівний куточок України. Закосичена водограєм білопінного Черемошу, бистриною Пруту і тихим плином Дністра, на смерекових вітрах карпатського синьогір'я бринить вона срібною струною.

    Кожного, хто загостить сюди, Буковина, наче дівчина-красуня у веселкове гаптованій сорочці, зустріне добром і ласкою. І поведе в глибину віків, у правічно слов'янську землю...

Чернівецька область розташована на південному заході України в передгір’ї Карпат за течією рік Дністер і Прут. Створена 7 серпня 1940 року в результаті возз’єднання північної частини Буковини і Хотинського повіту Бессарабії. Область межує з Івано-Франківською, Тернопільською, Хмельницькою і Вінницькою областями України, а також з Румунією та Республікою Молдова.
Площа області 8,1 тис. кв. км, що складає 1,3% площі території України. Чисельність населення складає 922,8 тис. чол., більша частина якого (60,0%) проживає в сільській місцевості.
Область багатонаціональна, тут проживають представники майже 70 національностей, при цьому 70,8% населення – українці, 10,7% – румуни, 9% – молдавани, 6,7% – росіяни, 1,7% – євреї, 0,5% – поляки.
Область поділяється на 11 адміністративних районів, в її межах 11 міст, 8 селищ міського типу, 398 сільських населених пунктів. Обласний центр – місто Чернівці з населенням 240,6 тис. чол., розташований на території 15,3 тис. га, по обох берегах річки Прут.
Чернівецька область займає вигідне транспортно-географічне положення, має досить щільну мережу залізниць і автомобільних доріг, трубопроводів і ліній електропередач. Обласний центр має зручне залізничне сполучення з європейськими столицями: Бухарестом, Софією, Бєлградом, Москвою.
Область багата на природні ресурси. На території Буковини виявлено 4 нафтогазоносні родовища (Лопушнянське, Чорногузьке, Красноїльське, Шереметівське). В останні роки відкрито більше десяти нафтогазоперспективних площ у Вижницькому, Сторожинецькому і Путильському районах.
У надрах знаходяться досить багато цінних будівельних матеріалів. У Наддністрянщині в басейні р. Прут знаходяться значні поклади гіпсу й ангідриду. Північні і східні райони області багаті на мергелі і вапняки. У смт. Красноїльськ знаходиться перспективне родовище мармуру.
На території області також є поклади кварцитів, сланців, кухонної солі; джерела мінеральної води типу “Іжевська“, “Мацеста”, “Боржомі” і “Нафтуся”.
На території області налічується понад 70 річок, що належать до басейнів Дунаю та Дністра. Основу річкової системи краю складають Дністер, Прут, Сiрет, Черемош.
У Чернівецькій області нараховується 243 території та об’єкти природно-заповідного фонду, у тому числі 7 заказників, 8 пам’яток природи, ботанічний і дендрологічний парк Чернівецького національного університету, Вижницький національний природний парк і Сторожинецький дендропарк, що мають загальнодержавне значення і увійшли в транснаціональну екологічну мережу Карпат (проект TACIS), а також 136 пам’яток природи, 40 парків, що є пам’ятками садово-паркового мистецтва, і 39 заповідних урочищ місцевого значення. До складу заказників державного значення входять ландшафтні заказники в Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський і Петрівецький. До пам’ятників природи державного значення належать урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр.
Відповідно до галузевої структури виробництва область належить до індустріально-аграрної категорії. Упродовж останніх років економічна діяльність області відмічається стабільним зростанням багатьох показників. Це відбувається завдяки активній підтримці традиційних видів діяльності. Провідне місце в економіці області займають промисловість і сільське господарство.
У машинобудуванні провідним є виробництво нафтогазопереробного устаткування; у лісовій і деревообробній промисловості – виробництво пиломатеріалів, фанери, меблів; у промисловості будівельних матеріалів – виробництво цегли, толі, кераміки, залізобетонних конструкцій; у легкій промисловості – виробництво швейних і трикотажних виробів, бавовняних тканин; у харчовій промисловості – виробництво цукру, хлібобулочних виробів, спирту, соняшникової олії, м’яса, молока, плодоовочевих консервів.
Промисловий потенціал області представляють понад 200 промислових підприємств, обсяг виробництва яких становить 0,4% загальнодержавного обсягу.
Володіючи значною сировинною базою, особливого розвитку набула харчова промисловість, де зайнято майже чверть всіх штатних працівників промисловості та зосереджена п’ята частина основних фондів.
Харчова промисловість Буковини представлена підприємствами з виробництва: м’ясної продукції – 34,5% загального обсягу виробництва в харчовій галузі, цукру – 12,4%, хліба і хлібобулочних виробів – 9,9%, кондитерських виробів – 9,6%, напоїв – 9,2%, молочної продукції – 6,2%, жирів – 4,1% та з переробки овочів і фруктів – 9,4%.
Вагомою складовою промислового комплексу області є легка промисловість, яка посідає третє місце в структурі галузей промисловості і формує внутрішній споживчий ринок. Галузь представлена 23 підприємствами. Пріоритетне місце в легкій промисловості області мають підприємства з пошиву готового одягу, виробництва взуття та текстильної промисловості.
Високими темпами розвивається машинобудування, ремонт та монтаж машин і устаткування. Галузь представлена 13 підприємствами, які переважно спеціалізуються у виробництві машин та устаткування, електричного та електронного устаткування, обладнання для нафтогазової, нафтохімічної та хімічної промисловості.
Велике значення в економічному і соціальному розвитку області мають ліси, що є джерелом деревини і продуктів недеревної рослинності. Ліс – природне багатство нашого краю. Загальна площа лісів складає 258 тис. га. Основними лісовими породами є ялина, бук, ялиця і дуб. Середній вік насаджень складає 60 років. Щорічно на площі 1,3 тис. га проводяться роботи з лісовідновлення, що сприяє примноженню лісового фонду та підвищенню продуктивності лісів. Саме тому широко розвинена деревообробна промисловість, яка є однією з найстаріших галузей. За обсягами промислового виробництва галузь займає шосте місце і представлена 36 підприємствами, що становить 15,8% загальної кількості підприємств області.
У Чернівецькій області зосереджений значний науковий потенціал. Здійснюють свою діяльність науково-дослідні інститути: інститут термоелектрики НАН України, Чернівецькі відділи інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, інститут матеріалознавства НАН України, Чернівецькі філії інституту землевпорядження і Київського інституту автоматики.
Вищу освіту пропонують Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, Буковинська державна медична академія, Чернівецький факультет Київського торговельно-економічного університету, Буковинський фінансово-економічний інститут, Економіко-правовий інститут, Чернівецький факультет Харківського державного політехнічного університету.

На Буковині розвинуті художні промисли по виготовленню килимів, виробів з дерева, вишиванню.
Чернівецька область – це благодатний район багатопрофільного літнього і зимового гірничо-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування.
За своїм географічним розташуванням, багатими рекреаційними ресурсами, економічним потенціалом Чернівецька область є привабливим регіоном для розвитку міжрегіональної та міжнародної співпраці.

Щедра та талановита буковинська земля.

    З берегів Пруту і Черемошу полетіли у широкий світ пісні композиторів Степана Сабадаша, Василя Михайлюка, Володимира Івасюка. Набрали розвою таланти Дмитра Гнатюка, Софії Ротару, Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Петра Ончула, поета-пісняра Михайла Ткача, кіноактора і режисера Івана Миколайчука.

    Краса природи рідного краю, наш сучасник, його духовний світ знаходять своє художнє втілення у творах буковинських живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Викликають захоплення полотна Івана Холоменюка, Одарки Киселиці, скульптури Анатолія Скиби, акварелі Володимира Санжарова, різьблення і вишивки заслужених майстрів народної творчості Тараса Герцюка, Параски Клим, Михайла Катеринюка.

    Книги буковинських письменників стали надбанням широкого кола читачів. Популярні твори Володимира Бабляка, Параски Амбросій, Михайла Івасюка, Хаїма Меламуда, Василя Фольварочного, Анатолія Крима, Віталія Демченка, Віталія Колодія, Марії Матіос, Галини Тарасюк, Тамари Севернюк, Василя Левицького, Іона Кілару та інших.

    Відомим туристським центром стала нині Буковина. Вабить мандрівників ніжна краса її природи, багатство пам'яток історії та архітектури.

    Над самим Дністром, на мальовничих його крутосхилах розкинулося одне з найдавніших міст краю — Хотин. Про нього співається в одній з українських історичних пісень:
“Ой Хотине, граде давній, на всю землю вельми славний”. Кам'яні стіни фортеці XIII—XVI століть пам'ятають бряжчання шабель козаків під проводом гетьманів Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького. В багату історію Хотина вписані імена Михайла Ломоносова і Василя Докучаєва, Давида Гурамішвілі і Олександра Афанасьєва-Чужбинського, французького військового інженера Гійом-Левассера де Боплана, діячів молдавської культури Мирона Костіна і Олександра Хиждеу, легендарних Василя Чапаєва і Григорія Котовського.

    Мандрівка у буковинські Карпати проляже через містечко Вашківці. Тут ви потрапите до музею художника Георгія Гараса і познайомитеся з безмежно чарівним дивосвітом .

Український край, що розкинувся між середньою течією Дністра і вершинами Буковинських гір, уже 80 років називається Чернівецькою областю, яка має власну неповторну історію.

«Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод,

Ми одна душа, ми один народ».

Ці слова Григорія Лютого є одним з найкращих поетичних висловлювань, які розкривають зміст книжкової виставки «Це край мій Буковинський».

Намагаючись ознайомити користувачів з визначною датою нашого краю, бібліотека приурочила 80-річчю утворення Чернівецької області книжкову виставку про історію, культуру нашої області та району зокрема. Книги, які відображають краєзнавчу тематику, найкраще розкривають особливості нашого регіону.

Прадавній Буковинський край, його славна історія та розмаїта багатонаціональна культура знайшли своє відображення на сторінках численних видань, які зацікавлять кожного читача.