Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу

— старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. 

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батькисинам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у 

пекельних муках.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердині, не храми
— Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях З далини,
аж немов з кам'яної гори Надійшли.
Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.
Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над ґеноцидом українського народу..
Свічка пам'яті – ще один символ до Дня пам'яті жертв Голодомору.
Свічка пам'яті за жертвами Голодомору запалюється в означений час в четверту суботу листопада й супроводжується хвилиною мовчання. Всесвітня акція «Запали свічку "

То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою

пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

 Нехай у ваших душах залишиться цей маленький

вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед

нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи

більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

 

«Усі мої думки тобі, народе вільний,

І пісня серця, музика душі тобі!»

Ольга Кобилянська

27 листопада 2020 р. відзначається 157-річниця від дня народження О. Ю. Кобилянської, української письменниці демократичного напряму, автора повістей, численних оповідань, новел, нарисів про життя буковинського селянства та інтелігенції, громадсько-культурної діячки.

 Друкуватися почала в 90-х роках. У 1894 році вийшов перший твір Ольги Кобилянської – повість «Людина», написана українською мовою і надрукована у львівському альманасі «Зоря». Це була перша спроба розкрити проблему емансипації жінки, її принижене становище у суспільстві. У цей же період були опубліковані повість «Царівна», новели «Жебрачка», «Природа», «Аристократка». «Царівна» була позитивно оцінена І. Франко: «Се перша у нас повість, основана не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя пересічних людей». У тому ж 1894 році Ольга Кобилянська бере участь у створенні «Товариства руських жінок на Буковині», обґрунтувавши мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Вона активно виступає за рівні права чоловіка й жінки, порушує питання про тяжке становище жінки.

Доля жінки – головна тема творчості письменниці. Один із її найкращих творів про кохання – це романтична повість «У неділю рано зілля копала». В основі повісті лежить тема пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Практично через усю творчість О. Кобилянської проходить тема морально-етичних проблем життя інтелігенції: від ранніх творів до роману «Апостол черні». Ще однією з найважливіших тем творчості письменниці було правдиве зображення життя села. Повість «Земля» – стала видатним явищем не тільки української, а й світової літератури. Твори Ольги Кобилянської були перекладені німецькою, польською, чеською мовами.

Більш детально ознайомитись із життям та творчістю видатної письменниці можна, звернувшись до її творів і літератури про неї, представлених на книжковій виставці «Ольга Кобилянська - співець народної долі»

 

Народ назвав тебе Орлицею гірською.
Чому Орлицею? – не раз себе питали.
Ломали голови над мудрістю складною
І відповідь на запит цей шукали…

(В. Васкан)

 

Від Бога наша пісня,наша мова,
Від  щедрості мисущі навіку.
Від Божої  любові колискова
 Нам душі оспівала в  сповитку.
 
26 листопада 1932 року в селі Лукачани колишнього Хотинського повіту нині Кельменецького району Чернівецької області  народився Михайло Ткач -український поет-пісняр, кіносценарист; заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. 
Разом з сільськими дітлахами навчався у рідному селі в румунській школі.
Потім – в сусідньому селі Новоселиця. А далі - медучилище , медичний інститут
І бути б йому добрим , чуйним лікарем , якби не та поезія. Вона не давала йому спокою , стукала в серце, і перемогла.
Уже в медичному училищі Михайло Ткач почав писати перші вірші , які засвідчили поетичне обдарування юнака, його власний стиль.
У творчому доробку митця – півтора десятка поетичних та пісенних збірок, понад двадцять сценаріїв документальних та двох художніх фільмів. Але найбільший його ужинок у пісенному жанрі.
У співпраці з українськими композиторами Михайло Ткач створив кілька сотень пісень, що стали відомими і улюбленими. Одна із них – славнозвісна «Марічка», яку знають не лише на Україні, а й за її межами. Саме ця пісня стала музичною візитівкою Чернівців — рідного міста відомого поета. перу належать збірки поезій: «Йдемо на верховини» (1956), «На перевалі» (1957), «Житній вінок» (1961), «На смерекових вітрах» (1965), «Пристрасть» (1968), «Повернення» (1974), «Поворот землі» (1976), «Хліб з добрих рук» (1981), «Крок за обрій» (1982), «Небо твоїх очей» (1982), «Серед літа» (1995), «Зазим'є» (1999).
Написав сценарії фільму-опери «Наймичка», художнього фільму «Серед літа», документальних фільмів «Леся Українка»,«Про дружбу співа Україна», «Радянська Україна», «Україна, земля моїх предків».
На вірші поета створено кілька десятків пісень. Найвідоміші з них: «Якщо любиш — кохай», «Зоряна ніч», «Ясени», «Марічка», «Сніг на зеленому листі», «На щастя, на долю», «Диво-сторона», «Коли нема того, що любиш», «Небеса очей твоїх». Ці пісні співав народ і найкращі виконавці країни — Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Анатолій Мокренко. На вірш свого земляка Володимир Івасюк написав пісню «Серед літа».Михайло Ткач  для нас залишився провісником добра .і моральних чеснот у нинішньому духовному безпросвітні.
 М. Ткач мав такі звання та нагороди:
1993 р. — заслужений діяч мистецтв України.
1973 р. — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) за повнометражний документальний фільм «Радянська України» (спільно з режисером і оператором).
2002 р. — народний артист України.


Існує закон буття
«Якщо зерно добре – буде жито,
Якщо слово щире – буде жити!»
Слово Михайла Ткача живе й житиме довго!
Буде сліз доволі, що мій слід застиг.
Та усіх найтяжче заридає пісня
Та, що написати я в житті не зміг.
М.Ткач

Михайло Ткач – Людина, Особистість, Талант. Він залишив по собі яскравий слід у поезії і літературі, в мистецтві і душах людей.

Чи полудне буде, чи година пізня,-

 Хотіли Україну  потоптати,

Але вона піднялася - жива!!!

Сказав Кобзар народу - повставати!

І до цих пір живуть його слова!

Хай Заповіт Шевченка не загине,

Ми йдем за Волю і за Правду з ним!!!

Бо Україна стане на коліна

Лиш перед Богом!Більш ні передким.

День Гідності та Свободи — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). 

Встановлене «з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року - лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…» згідно з указом Президента України Петра Порошенка № 872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.

Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання.

З нагоди Дня Гідності та Свободи В нашій бібліотеці організована  виставка- пам'ять  «За  Гідність і Свободу»

Моя Україна встала з колін,
Вона подолає всі стіни.
І стане країною серед країн,
Відродиться під час руїни.

 З днем сільського господарства

Від душі усіх вітаємо.
Гарних успіхів в усьому
Та врожаїв вам бажаємо!

Хай щастить в робочій праці
Та в сім’ї добро панує.
Злагода, здоров’я, щастя
У житті завжди існує!

Благословенна праця хлібороба –

Хліб завжди був і є святим.

Тривога в ньому і жалоба,

Та колосочок золотий

Який пробився крізь морози –

Зеленим пір'ячком зійшов.

Його весни зігріли сльози,

У ньому, з древності - любов.

В.Вакуленко

Щедрий на свята останній місяць осені подарував нам День працівників сільського господарства – професійне свято усіх селян, творців народного добробуту, опори країни. Це свято увінчує напружений, сповнений клопотами хліборобський рік. Вшановувати тих, хто, не покладаючи рук, працює у полі, чесною самовідданою працею творить найдорожче – хліб. Хто взяв на себе найважчу і найважливішу турботу – працювати на землі і годувати країну, примножувати її славу і добробут. Адже з маленького хлібного зернятка починається потужність і сила нашої держави. Давно в глибинах віків, так уже склалося на Україні, що хліб у хаті — це достаток, добробут, це і відрада і впевненість у завтрашньому дні. Хоч би де людина трудилась, у місті чи у селі, на суші чи в морях, чи на повітряних трасах, всі ми голосом серця завжди поєднуємося з тим, хто годує країну, чия невмируща доля — літо й зиму в полях під. відкритим небом, їм, майстрам-хліборобам вклоняємось і в будні, і в свята, їхню любов до землі несемо в серцях. Адже хвала хлібові — це щоразу хвала людині творцеві, хвала життю й самій природі, такій безмірній у своїх щедротах.

Нелегко дається хліб. Справжню ціну йому складають хлібороби, ті, хто до землі найближче, хто від запну до жнив живе сподіваннями й турботами хлібної ниви. У кого на душі змішується весь колосковий лан. . Тож нехай не переводиться селянський рід на українській землі, а праця відданих їй трударів буде належно поцінованою. Велика подяка Вам за любов до землі, терпіння і витримку. Нехай людська шана буде винагородою за плідну працю, чуйність, уміння творити добро!

 

 Чудовий день у листопаді,
Писемності та мови день,
Велике свято українське,
Поваги гідне та пісень.

Шануйте завжди українську,
Співоча мова пестить слух,
Її почуєш — сум зникає,
І стане швидшим серця стук.

«Мова – це душа народу, а народ без мови – не народ», – говорив Володимир Сосюра. 9 листопада в нашій державі відзначається День української мови та писемності, день, коли у нас є нагода вклонитися Слову в його красі та виразності, влучності та розмаїтті. Мова, душа нації, як величний Дніпро, увібрала крапельки, струмочки, потічки слів, приказок, думок, текстів, живого спілкування. Мова – то багатюща скарбниця духовних надбань нації, життєвого досвіду, праці і творчості багатьох поколінь. Мова є своєрідним оберегом звичаїв і традицій, запорукою інтелектуального зростання та поступу народу в загальносвітовому масштабі. День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Воно було започатковано у 1997 році Указом Президента України № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

За православним календарем у цей день вшановують пам'ять Преподобного Нестора Літописця, який відомий як послідовник творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія та автор першого літописа, що описує історію Київської Русі.Упродовж століть українська мова, так само як і її носій – український народ, зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, зважаючи на те, під чиєю владою опинялася Україна. Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.

Отже, варто докладати зусиль, аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона наша рідна мова.

До Дня української писемності та мови в бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Рідна мова- життя духовного основа». В експозиції представлено видання, що розкривають багатство і красу рідної мови, допомагають  читачам дотримуватись культури української мови.

 

О, Незабутній Листопаде!

Пройдуть літа, пройдуть віки,

І Ти стоятимеш над нами,

Як тінь Господньої руки!

О. Дашкевич

Осінь: час з'ясувати труд —

Будували з піску чи глини?

Наша перша і неспростовна суть —

Хочемо до України!

«Історія – це свідок часів, світило істини, життя та пам'яті, учителька життя, вісниця старовини…» Цицерон

Історія – це пам'ять людського суспільства, його свідомість і совість, засіб самоочищення, виховання прийдешніх поколінь. Є в історії буковинського краю дата, про яку ми з вами повинні завжди пам’ятати. Бо саме події 100-річної давнини сколихнули серця багатьох українських патріотів, які хотіли приєднання нашої зеленої Буковини до України. У боротьбу за соборність українських земель істотні корективи внесло населення краю. 3 листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося Буковинське народне віче, організоване Українським крайовим комітетом. Близько 10 тис. робітників, селян, інтелігентів – учасників віча проголосували за «прилучення австрійської частини української землі до України». Народні представники дали відсіч силам, які прагнули нав'язати рішення про утворення «австрійської України». Віче заявило рішучий протест проти посягань на Північну Буковину з боку румунських «Установчих зборів», що відбулися в Чернівцях 27 жовтня 1918 р. Виражаючи волю більшості населення Північної Буковини, Український крайовий комітет 6 листопада 1918 р. взяв владу в свої руки. Але законне прагнення буковинців у той час не здійснилося. 11 листопада 1918 р. румунські війська окупували Чернівці. Складений з румунів Генеральний конгрес 28 листопада 1918 р. задекларував злуку Буковини з Румунією. Приємно відчувати, що з кожним роком чіткіше й повніше усвідомлюється значення цього важливого акту 3-го листопада 1918 р. у непростому процесі державотворення України. Адже за тих умов, коли державні мужі будували дві держави - Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку, буковинці 3-го листопада 1918 року першими своїм «хлопським розумом» подали свій голос за неподільну соборну незалежну Україну, одностайно висловивши свою споконвічну мрію про «прилучення австрійської части української землі до України». Причому це було зроблено цивілізовано, конституційним шляхом, відповідно до права народів на своє національно-державне самовизначення.)

Наші тут голоси не покрили літа,

Їх тримають шибки і стіни,

Наша воля — царівна і нині свята:

Хочемо України!

Хто бажає більше дізнатися про історію столітньої давності запрошуємо до бібліотеки пнреглянути виставку -спомин"Всенародне Буковинське віче."