«Усі мої думки тобі, народе вільний,

І пісня серця, музика душі тобі!»

Ольга Кобилянська

27 листопада 2020 р. відзначається 157-річниця від дня народження О. Ю. Кобилянської, української письменниці демократичного напряму, автора повістей, численних оповідань, новел, нарисів про життя буковинського селянства та інтелігенції, громадсько-культурної діячки.

 Друкуватися почала в 90-х роках. У 1894 році вийшов перший твір Ольги Кобилянської – повість «Людина», написана українською мовою і надрукована у львівському альманасі «Зоря». Це була перша спроба розкрити проблему емансипації жінки, її принижене становище у суспільстві. У цей же період були опубліковані повість «Царівна», новели «Жебрачка», «Природа», «Аристократка». «Царівна» була позитивно оцінена І. Франко: «Се перша у нас повість, основана не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя пересічних людей». У тому ж 1894 році Ольга Кобилянська бере участь у створенні «Товариства руських жінок на Буковині», обґрунтувавши мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Вона активно виступає за рівні права чоловіка й жінки, порушує питання про тяжке становище жінки.

Доля жінки – головна тема творчості письменниці. Один із її найкращих творів про кохання – це романтична повість «У неділю рано зілля копала». В основі повісті лежить тема пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Практично через усю творчість О. Кобилянської проходить тема морально-етичних проблем життя інтелігенції: від ранніх творів до роману «Апостол черні». Ще однією з найважливіших тем творчості письменниці було правдиве зображення життя села. Повість «Земля» – стала видатним явищем не тільки української, а й світової літератури. Твори Ольги Кобилянської були перекладені німецькою, польською, чеською мовами.

Більш детально ознайомитись із життям та творчістю видатної письменниці можна, звернувшись до її творів і літератури про неї, представлених на книжковій виставці «Ольга Кобилянська - співець народної долі»

 

Народ назвав тебе Орлицею гірською.
Чому Орлицею? – не раз себе питали.
Ломали голови над мудрістю складною
І відповідь на запит цей шукали…

(В. Васкан)