Скарби   Зеленого світу          Подвір’ївки.                                                                                                                                                                                                                                 Далеко за селом ,на кордоні з Молдовою   простяглося урочище «Бартос».

Це  похилий схил,який добре прогрівається сонцем і відокремлює  село від сусідніх молдовських сіл Ларга і Медвежа. У перекладі з молдовської означає діра.Вона так майстерно ховається у природному ландшафті,що побачити «Баротос» можна тільки зблизька.В урочищі настільки багата флора,яка просто вражає своїм різноманіттям                      

Ця місцевість є природним  ландшафтом ,який поєднує в собі таку багату рослинність  , що на цих клаптиках землі  писалися дисертації і захищалися водночас.Сама природа створила  цей зелений скарб ,допомогла людям його відкрити ,берегти і вчитися  на ньому. Як стверджують вчені –біологи-це одна з найбільших колоній первоцвіту в Україні.Важко  навіть уявити,яким чином »вживається» на цьому невеличкому клаптикові Богом  даної землі така кількість унікальних рослин.

Ранньої весни урочище вкрите  первоцвітом: брандушкою звичайною,мати-й-мачухою,пшінкою звичайною,проліскою  дволистою           …і вартої тільки їм тільки відцвісти,як на схилах урочища сонячно спалахує горицвіт та адоніс.Тут можна зустріти рябчика шахового і рябчика великого.Пізніше з’являються зарості шавлії лучної,кролиці(ромашки великоквіткової),півників жовтих,цвіте клематіс дикий тощо.Багато з цих квітів  записані  до Червоної книги .Більше  про цю місцевість можуть розповісти  наші вчителі – біологи  Бойко Валентина Василівна , Жукотанська Людмила Доріодівна, Анюк Оксана  Орестівна, провідний фахівецьз екологічної освіти національного природного парку»Хотинський»Бабин Людмила  та інші .Поряд з урочищем є ставок ,де водяться різні види риб та дикі качки  і майже кожної весни прилітають білі лебеді. Запрошуємо всіх охочих  приїхати у Подвір’ївку  та відвідати цей унікальний клаптик землі.Повірте тут можна почерпнути снаги до життя і отримати заряд бадьорості на прийдешні дні.   

                                                                                      

  У селі Подвірївка  далеко за селом, поміж широким полями,в урочищі "Зерносклад",або "Шведенький виноград", на місці природного джерела жителями села збудовано  капличку та купальню в честь  ікони " Спорительниця хлібів".  Ікона Божої Матері, іменована «Спорительниця хлібів», написана з благословення старця Введенської Оптиної пустелі ієросхимонаха Амвросія. На цій іконі Божа матір зображена сидячою на хмарах. Її руки розпростерті на благословення. Внизу – вижате поле, а на ньому серед трав і квітів стоять і лежать снопи жита. Старець Амвросій сам вказав день свята – 28 жовтня і назвав образ «Спорительниця хлібів», вказуючи цим, що Пресвята Богородиця – «Помічниця людям у їхніх працях по здобуттю хліба насущного». Для співу акафісту перед святим образом старець склав особливий приспів: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою! Подай і нам, недостойним, росу благодаті Твоєї і яви милосердя Твоє!». 28 жовтня 2013  Владика Мелетій та 13 священників  освятили це місце. Відтоді щороку освячення води  під час церковних свят  проходить саме на цьому місці. Молячись, священники і прихожани не тільки нашого села ,а й гості із навколишніх сіл, просять Бога, щоб  на цій освяченій землі завжди був гарний урожай і праця хліборобів  давала гарні результати.

      

 «Вишиванка - поема життя, зачарована вічність в узорах»

Вишиванка наша, вишиванка,

вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки.

На полотно лягли малюнки:

І ружі, й квіти і листки.

У хрестик шиті візерунки

Із кольорів сімох нитки.

Вишита сорочка - свого роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам'яті, любові та святковості. Коли говорять, що людина народилася в сорочці, мають на увазі, що це - щаслива людина.

Одягнімо, друзі, вишиванки

Наш чарівний український стрій.

не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванку друже,

Як етнічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдуже

І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі

В будень, за потреби, одягнім.

І відчуєм - вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванку, друже.

Хай побачить українців світ.

Молодих, відважних, дужих,

І через багато сотень літ.

У бібіотеці села Подвір'ївка до Дня вишиванки організована виставка - свято "Вишиванка – поема життя,закодована вічність в узорах"

Вишиванка – Вкраїна і доля.

В ній не лише барвиста краса.

В ній боролися предки за волю

І відходили на небеса.

Жито жали і хліб випікали,

І у парі ішли під вінець.

В ній дітей своїх благасловляли

Батько й мати, від щирих сердець.

Вишиванко моя, вишиванко,

Ти- як пісня, у серці моїм.

Одягну тебе в будні і свята,

Щоб любов поселилася в нім.

(Т. Строкач)

Вітаємо з Днем вишиванки чудову вишивальницю з села Подвір’ївка Софію Бабинчук та її родину.Вона ще з дитинства вміє гарно вишивати і нитками і бісером ,і хрестиком і гладдю.В її доробку рушники , ікони, скатерки , плаття, сорочки. Ми щоро вдячні нашій вишивальниці ,яка завжди ділиться своїми роботами , бере активну участь у виставках організованих бібліотекою.

 Вишиванко моя, вишиванко,

Ти- як пісня, у серці моїм.

Одягну тебе в будні і свята,

Щоб любов поселилася в нім.

З Днем вишиванки вітаємо родину Козак Сніжани!Бажаємо, щоб українська вишиванка щодня охороняла Вас, щоб благословляла на щасливе життя!

Вітаємо з щирим і красивим святом – Днем Вишиванки -Днем Родоводу родину Олександра та ГалиниЧунтул!

День вишиванки. Це великий день,

Бо люди згадують сім'ю, родину.

Як шила мати та вела пісень,

Сорочку гарну вишивала сину.

Лягав собі узор на полотні,

А мати шила і думки вплітала.

Так долю вишивала день при дні,

Щоб добра доля сина не минала.

А як же вишивала рушники

І дарувала дітям на дорогу…

Щоб діти подолали всі шляхи

Й верталися до рідного порогу.

В тих вишиванках думи та пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення — молитва мами.

Тож хай вона охороняє вас і всю вашу родину. Миру ,злагоди, добра вам та щастя на довгі роки! Зі святом вас!

з Днем Вишиванки сімю Рекунів! З чудовим святом самобутньої, неповторної, барвистої української культури – з Днем вишиванки. Вона символізує зв’язок поколінь, будить високі патріотичні почуття в серці кожного українця

Сорочку мати сину вишивала, І душу й серце в вишивку вкладала. Як пам’яті народної відлунки, На полотні з’являлись візерунки, Де кожен хрестик – то життєві миті… Мережила по білому блакиттю, Лягала ниточка до ниточки мрійливо – Дитині б долю вишити щасливу, Щоб оберегом стала для синочка Руками неньки вишита сорочка.

Вишиванка – душа України.

День вишиванки - це не просто свято, де ви можете похвалитися своєю вишиванкою - це свято єднання. Адже долучитися до свята просто, потрібно тільки одягнути вишиванку, і не важливо, яка погода буде у цей день, дощ не завадить вам посміхатися.

Красива вишита сорочка з давніх-давен є ідентифікатором будь-якого українці, це наше ДНК нації. Її одягали як на свято так і кожен, з нею вперше знайомились зі світом, і з нею ж прощалися зі світом. Вона була і є завжди поряд. Вишиванка була і є ознакою вільного українського народу та великою частиною його культури та свідомості.

Невеличкий історичний екскурс: свято вишиванки було запроваджене не так давно, лише у 2006 році, тому багато хто не знає деталей. А починалося все дуже цікаво: ідею проведення акції «Всесвітній день вишиванки» запропонувала Леся Воронюк, на той час студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Однокурсники дівчини часто приходили на пари у гарних вишитих сорочках, тож вона і запропонувала вибрати один день та вбратися у національний одяг разом.

Спочатку ідею підтримала лише частина студентів, але вже 2008 – 2009 року вона набула поширення не лише у Чернівцях, а й в інших містах. А вже 2010 року до свята долучилися і держслужбовці.

Тож сьогодні і ми з Вами поговоримо про українську вишиванку. Українську вишивку називають «молитвою без слів», а сорочка вишиванка – є головним оберегом людини. Святе покривання, яке найближче до тіла, - це, звісно, своя сорочка. В українців є такий вислів: «Народитися в сорочці» - бути щасливим у житті. Тому сорочка - це не лише частина нашого гардеробу, а певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини. Кодування сили має в собі і українська вишиванка, якій надавали величного змісту, вишиваючи сакральними узорами-письменами долю.

Одягнімо, друзі, вишиванки

Наш чарівний український стрій.

не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванку друже,

Як етнічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдуже

І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі

В будень, за потреби, одягнім.

І відчуєм - вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванку, друже.

Хай побачить українців світ.

Молодих, відважних, дужих,

І через багато сотень літ.У бібіотеці села Подвір'ївка  до Дня вишиванки організована виставка - свято "Вишиванка – поема життя,закодована вічність в узорах"

День вишиванки. Це великий день,

Бо люди згадують сім'ю, родину.

Як шила мати та вела пісень,

Сорочку гарну вишивала сину.

Лягав собі узор на полотні,

А мати шила і думки вплітала.

Так долю вишивала день при дні,

Щоб добра доля сина не минала.

А як же вишивала рушники

І дарувала дітям на дорогу…

Щоб діти подолали всі шляхи

Й верталися до рідного порогу.

В тих вишиванках думи та пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення — молитва мами.

Тож хай вона охороняє вас і всю вашу родину. Миру ,злагоди, добра вам та щастя на довгі роки! Зі святом вас!

до організації свята долучилися наші користувачі вишивальниця  Софія Бабинчук ,яка надала нам  фото своїх робіт - це і вишивки  бісером  для своїх рідних так і вишивки хрестиком . ми щоро вдячні нашій вишивальниці ,яка завжди ділиться  своїми роботами , бере активну участь у  виставках організованих у   бібліотеці.

До нашого свята також долучилися  сімї Козака Олександра та Сніжани (їх четверо) та сімя Рекуна Олександра   ,які завжди беруть участь у проведенні Дня Вишиванки.

Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
(Н. Май)

Сорочку мати сину вишивала, І душу й серце в вишивку вкладала. Як пам’яті народної відлунки, На полотні з’являлись візерунки, Де кожен хрестик – то життєві миті… Мережила по білому блакиттю, Лягала ниточка до ниточки мрійливо – Дитині б долю вишити щасливу, Щоб оберегом стала для синочка Руками неньки вишита сорочка.

«Європа- це континент різних культур,релігійних та правових традицій,але, водночас, спільних цінностей.Ці цінності сприймає, а відтакі захищає Європейський Союз.Він заохочує співробітництво міжєвропейськими кордонами,сприяє єдності при збереженні розмаїття» 16 травня в Україні відзначають День Європи. Основою для появи цього свята стало підписання Декларації Роберта Шумана. Цей історичний документ був підписаний 9 травня 1950 року. Після Другої світової війни європейські лідери переконалися в тому, що співробітництво і загальні зусилля є найкращим способом забезпечення миру, стабільності і процвітання в Європі. Сьогодні Європейський Союз – це сім’я демократичних європейських країн, що спільно працюють за ради миру та процвітання. ЄС заснований на принципах верховенства закону й демократії. Країни – члени ЄС делегують частину свого суверенітету спільним інститутам влади, що представляють інтереси Союзу як єдиного цілого в питаннях, що складають загальноєвропейський інтерес. А всі рішення і процедури випливають з основних договорів, ратифікованих країнами-членами. З 2003 року третьої суботи травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. ). Україна є повноправною та невід’ємною частиною європейської спільноти – великої родини, об’єднаної прогресивними демократичними поглядами. Цей день – чудовий привід вкотре засвідчити прагнення України жити в мирі та злагоді, будувати своє майбутнє в колі країн об’єднаної Європи.Європа – це континент, де існує не лише багато цікавих традицій, але й спільні цінності. Європа жила і живе загальними динамічними процесами, особливо в сучасному суспільстві. Тому спільним надбанням європейської культури є культурна спадщина стародавньої Греції і Риму, італійського Відродження, італійського, французького і українського бароко. Як і спільним європейським надбанням давно вже стали твори іспанців Сервантеса і Веласкеса, австрійця Моцарта, поляка Шопена, ірландця Шоу, українців Гоголя і Довженка. Європейська культурна самобутність полягає у розмаїтті національних культур. Тобто, кожен народ свято оберігає свою мову, традиції і саме цим дбає про розвиток європейської культури в ціломуЄвропа - Батьківщина багатьох народів, мов і культур. Світова література багата видатними письменниками та поетами. Йоганн Гете, Данте Алігьєрі, Артур Конан Дойль, Жюль Верн, Віктор Гюго, Агата Крісті, Даніель Дефо та багато інших залишили нам воістину багатогранну спадщину своїх творінь. Їх творчість є найвищим злетом національної культури.Казкарі Європи подарували дітям усього світу Попелюшку та Червону Шапочку, Кота у чоботях і Снігову королеву, Дюймовочку і Карлсона. На цих творах виросло не одне покоління. За мотивами цих казок знято цілий рад художніх фільмів та мультиківНайбільшою культурною цінністю є класичні твори — це книги, перевірені часом.«Книги освічують душу,піднімають і зміцнюють людину,пробуджують у ній кращі прагнення,гострять її розум і пом’якшують серце.» Казав Вільям Теккерей,англійський письменник-сатирик.Європейські класичні твори набули загальнолюдського значення і стали основою для багатьох творів мистецтва, як вічні сюжети пошуку краси й істини, вірності і великого кохання, боротьби за незалежність. До дня Європи працівниками бібліотеки оформлено віртуальну виставку – презентацію «Шедеври європейської літератури». Запрошуємо до перегляду книжкової виставки.

                        У долонях сонця і Дністра

         Про Церкву Різдва Пресвятої Богородиці (1873 р.) в селі Подвір’ївка.

Згідно історичних оповідань, саме в ХIV – XVII на Україні почали споруджувати церкви, собори. А оскільки село Подвір’ївка належало до Хотинського повіту, то і в нас в цей час спорудили церковицю. Вона була невеличкою, дерев’яною. Найдавнішим документом, який говорить про існування церкви в селі Кишло-Замжієво (тобто, Подвір’ївка), є «Відомості про церкву Різдва Богородиці Хотинського повіту села Кишла-Замжієво за 1859 рік». В ньому можна знайти відомості про те, що церква в селі була побудована в 1803 році стараннями прихожан. Церква – дерев’яна, покрита гонтою, з кам’яною дзвіницею. Престол в церкві – один, на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Церковного начиння і облачення священників – достатньо, а книг – мало. Богослужіння проводилося на російській та молдавській мовах. При церкві на 1859 рік було 33 десятини землі (орної і для сінокосу). На землю заведено документи. Записано священика Мардарія Тимофійовича Несторовича, дяка Григорія Миколайовича Базилюка і пономаря Івана Стефановича Москаленка. Будинки у них свої, дерев’яні, на поміщицькій землі. В цьому ж документі записано, що село належить поміщиці графині Марії Миколаївні Сологубовій, яка проживає в м.Санкт-Петербург. Тут же йде мова проте, що всі жителі (чоловіків – 372, жінок – 405) – православні, інших вір немає. А в 1868 році, 22 березня  одержано дозвіл на будівництво нової, вже кам’яної церкви. Нова церква була побудована в 1873 році. Церковного начиння, облачення і книг було достатньо.  Згадується вже інший священик – Іван Миколайович Дочул. Стареньку дерев’яну церкву, видно розібрали, і довгий час на місці її престолу стояла капличка, яку десь в 60-х роках уже ХХ століття зруйнували. В 1889 – 1899 рр. за допомогою прихожан, священика і коштів поміщика Олсуф’єва в церкві було проведено ремонт. У лютому 1906 року було одержано дозвіл, підписаний губернатором Бессарабії, на перебудову церкви. Священиком був Олександр Єфимович Проценко. Як згадували старожили, про стан храму піклувалися пани – графиня Сологубова, що проживала в м. Санкт-Петербург, а згодом граф Олсуф’єв. Хазяйнував управитель – Лапацон Захаров. Він особисто наглядав за реставраційними роботами у церкві, виділяв необхідні кошти. Пам’ятають подвір’ївчани, як в 50-х роках горіла церква. На щастя, пожежу погасили, постраждала лише дзвіниця. З того часу кілька разів у церкві робили ремонт.

.  Під керівництвом священика отця Іллі (Костенюка) прихожани взялися до роботи.  Сьогодні церква має  вигляд такий, як колись. Зовнішня і внутрішня краса Божого храму – це вже заслуга отця Іллі (Костенюка) – молодого, енергійного, невтомного священика, який відроджує не тільки будівлю, а й дух віри. Ворота біля церкви вінчають купол та хрест. Оберігають вхід до Божого храму величні ікони Преподобного Іова та Амфілохія Почаївських. А над вівтарем дивиться на прихожан Почаївська ікона Божої Матері.

Нехай живі пам’ятають , покоління знають

Народ, осяяний
Історичною пам’яттю, -
Нездолений. Ми
Мусимо знати і не
Забувати ціну війни і перемоги.

Війна... Страшне слово. Скільки у ньому болю, злості, крові,

сліз, розбитих сердець, скалічених доль, смертей й ненависті. Але водночас це відвага, мужність, героїзм, подвиг і, врешті-решт, перемога! Яке щастя, що та, така вистраждана, вимолена перемога у Другій світовій була за нами, що не задарма мільйони синів України полягли у сиру землю. Вони віддали найцінніше – своє життя. Віддали його за нас, за своїх нащадків, за мирне й чисте небо над головою, за свободу, за Батьківщину! Все далі й далі відходять від нас події Другої світової війни.

 Пройшло цілих 75 років з того часу, як замовкли останні постріли гармат й прийшов мир – довгоочікуваний, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові й людських життів. Скільки б не змінювалось поколінь на землі, вони повинні знати, які втрати понесли учасники Другої світової війни, якою ціною була здобута перемога над фашистською Німеччиною .

У роки війни 440 жителів нашого села пішли на фронт,а 204 з них навіки залишилися на полі бою. З сім’ї  Чумака Миколи  загинули  5 синів – Іван, Сергій, Микола,Георгій,Дмитро. З сім’ї Бабинчуків  загинули четверо  синів - Микола, Владя,Дмитро і Олександр. Не забуваймо героїв-воїнів села , які пішли на фронт, і не повернулись в своє рідне село. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли спочинок і в Польщі, і в Німеччині, і в Росії.

Сплять солдати в степах
Під волошковим небом Європи,
А розквітлому щастю немає ні меж, ні кінця.
Біля Волги й Дніпра заросли чебрецями окопи,
Тільки в шрамах солдатських печаляться наші серця
Д. Луценко

   Подвір’ївку звільняла 4-та гвардійська  повітряно – десантна дивізія під командуванням генерала Румянцева А.Д. При звільненні села загинули чотири  розвідники. На території села  було поховано  двох радянських солдат , але згодом  їх останки  перевезено до братської могили смт. Кельменці.  При відступі румунських і німецьких військ  в кінці села були розстріляні два наших односельчанина –Круглянко Василь та Дерев’янко Микола.Криворчук Олена Іванівна врятувала  радянського пораненого солдата(Воліцький  Микола Захарович) і переховувала у себе в будинку .Не збереглися місця,але  відомо , що  в селі поховано  кількох німецьких солдат.

236  учасників бойових дій повернулися з доріг війни  та відбудовували народне господарство. Нещодавно до рук нам потрапила фотографія де разом зібралися ветерани біля Будинку культури,такі ще гарні ,щасливі.Та з кожним роком їх ставало все менше і менше. В минулому році біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам вже не було жодного з них.Відійшов у вічність останній ветеран. Та пам’ять про них ми будемо зберігати вічно.

Давним-давно
Одкорчилась війна,
Лишила обеліски та кургани...
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.

В атаку йшли не ради нагород,
Скалічені страждали в медсанбатах...
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.

„Вічна слава солдату – герою і солдатові без нагород, хто загинув хоробро у бою, захищаючи рідний народ”.

Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Багато, як українських, так і митців слова всього світу присвятили свої твори темі війни. Це Андрій Малишко, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Олесь Гончар, Ліна Костенко та багато інших.  Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забуваємо ми воїнів нашого села. Золотими літерами вписані їх прізвища та імена в книзі „Пам’яті”.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
В. Симоненко