7

, відзначається Всесвітній день української хустки. Започатковане свято з метою, аби об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Адже з давніх-давен в українських сім’ях оберегом, символом любові й злагоди слугувала саме хустка.

А хустка в нас завжди була в пошані

У літню спеку й люті холоди.

Їх гарно так замотували пані,

Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.

А літню хустку часто вишивали,

Щоб гарною на голові була.

І хустка людям щедро дарувала

Свій захисток від сонця і тепла.

Бо голови від спеки закривала,

А взимку гріла і несла тепло.

Достеменно не відомо, коли перша українка заслонила голову хустиною. Вважається, було це приблизно в XVII столітті, тоді хустина замінила давніші головні убори — обрус та намітку.

Перші хустки виготовлялися з домотканого полотна, лляної чи вовняної нитки.

Покривали волосся хусткою переважно заміжні жінки, дівчата ж носили стрічку чи віночок.

Хустка служила не тільки засобом охайності під час роботи по господарству чи захистом від спеки та холоду. Її одягали як оберіг, який захищав від зурочень.

Народних обрядів, де використовується хустка, дуже багато. До нині збереглася традиція на весіллі покривати голову нареченої хустиною. Та й у давнину з юних років кожна дівчина вишивала собі хустки для сватання: роздати сватам, нареченому, свекрусі. Їх мало бути до чотирьох десятків. Хустину, яку отримував наречений, беріг усе життя. Якщо гинув десь на чужині чи захищаючи країну, з цією хустиною його проводжали в останню путь або нею перев’язували похоронний хрест.

Темна, як ніч, хустка й нині вкриває голову вдів, жінок, які втратили близьких.

Коли в родині народжувалася дівчинка, хустку невеличких розмірів в’язали на ворота. Якщо хлопчик, ґудзували вишитий рушник.

Найчастіше жіноцтво красувалося хустками, йдучи до церкви. Кожне релігійне свято вимагало певного дрескоду. Так, на Великдень до церкви йшли в червоних хустках, кольору сонця та писанок. Блакитним заслоняли голову на свята, присвячені Діві Марії. Цей колір символізував її чистоту та божественну силу. Зелені хустки, звісно, одягали на Трійцю або Зелені Свята. Біла хустина символізувала дівочу чистоту, таку досі одягають на вінчання.

А як тільки їх не зав’язували!

За хустиною можна було дізнатись і про вік жінки: молодиці носили яскраві, жінки поважного віку — темніші. Найдорожчими хустками вважалися оксамитові чи шовкові.

Аби купити гарну фабричну хустку дружині, чоловік мав зо два тижні добряче попрацювати.

І справді українська хустка — безцінне багатство! Нині мода на хустки повертається, вона стає елементом гардеробу багатьох дівчат, жінок і не лише українок.

Та всі любили хустинки з квітками,

Щоб маками і ружами цвіли…

Тому хустки були завжди з жінками,

Як навіть в путь останню їх вели…

Краса в хустині нашій споконвічна,

Як і душа, що з піснею жила.

Бо в українок і душа лірична,

У ній багато сонця і тепла.

Надія Красоткіна