Іван Франко у пам’яті поколінь (1856 -1916) Український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, доктор філософії Віденського університету, громадський і політичний діяч. Геній української нації. Розум і серце українського народу. Вогонь в одежі Слова. Невтомний Каменяр. Великий Каменяр. Титан праці. Титан думки. Титан – воїн. Вічний революціонер. Гігант людської думки. Український Мойсей. Співець свободи. Апостол духу і праці. Безсмертний син безсмертного народу.

«…Після Шевченка не було в нас такої постаті. Отже, не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко і Франко — це насправді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на світові простори. Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись…». О. Гончар.За 40 років професійної діяльності І.Франком створено близько 6 тисяч художніх творів, публікацій…Його твори перекладені 60 мовами світу. Каменяр, крім української, володів 12 мовами: російською, сербською, польською, німецькою, французькою, англійською, італійською, чеською, болгарською, білоруською, єврейською, литовською. За досягнення в галузі літератури І.Франка було подано на здобуття Нобелівської премії. Однак кандидатура його не розглядалася, оскільки в травні 1916 року поет помер, а Нобелівська премія посмертно не присуджується. Але вже те, що ім'я Франка було в числі претендентів, свідчить про його велич. "Книги – морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. І.Франко. Книгу І.Франко любив понад усе у світі. Ця найсильніша з усіх пристрастей Франка не покидала його ніколи. Усе життя він читав і збирав книжки. Особиста бібліотека І.Франка у Дрогобичі нараховувала 500 томів українських і зарубіжних письменників і була центром своєрідного товариства передової молоді, де читали Шевченка «Кобзар», драми Шекспіра та Шіллера, проводили палкі дискусії з приводу прочитаного і співали українські пісні. У Львові його власна бібліотека була однією з найбільших (6 тисяч томів), а щодо цінності зібраних в ній наукових і рідкісних книг — не було їй рівних. В березні 1916 року Франко написав свій заповіт, в якому найцінніше, що в нього було — бібліотеку,

Іван Якович Франко – талант з талантів, новатор, титан поетичного слова та вічний борець за справедливість. Він був чудовим поетом, прозаїком, драматургом та суспільно-політичним діячем – таке поєднання в одній людині є рідкісним, а від того ще більш вражаючим. Запрошуємо вас познайомитися з книжковою виставкою "Я син народу,що вгору йде"(до 165-річчя І.Франка) організованою в нашій бібліотеці до ювілею письменника.

 Афоризми з творів І. Франка • Слово — чудовий дар природи. • Мій поклик: праця, щастя і свобода. • Треба нам людей хоробрих, смілих, гордих і палких. • Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ. • Мова народу – відображення Батьківщини і духовного життя народу портрет.

подарував Науковому товариству ім. Т. Г. Шевченка.

 " Мистецька Толока" - фольк-фестиваль 2021. Творче подвір'я оповідного фольклору.

  З Днем незалежності ,Україно!

#Прийшов ##Спас

Кажуть люди: «От і Спас,

Йде вже літечко від нас».

Та всього залишив Спас

Добрим людям про запас.

Мед, як сонце, золотий,

Дух від яблук запашний,

Мак, волошки, чорнобривці —

Все на Спаса пригодиться.

Хто працює, той і має,

І про того Спас подбає!

Літо красне, прощавай,

В душах нам тепло лишай.

автор О. Роговенко

Три Спаси – Медовий, Яблучний та Горіховий – святкують українці у другій половині останнього літнього місяця. Саме слово «Спас» пов'язане з Ісусом Христом, якого називають Спасителем.

Перший Спас називають Маковеєм або Медовим, відзначають його 14 серпня, бо саме в цей час настає період збору меду з вуликів. Тож для тих, хто має свій мед, вважається обов’язковим його посвятити, щоб наступного року мати ще більший «врожай». Тому на Маковея у церквах разом з водою освячується мак, мед та запашні букети з трав. Другий Спас святкуватимуть 19 серпня і зветься він Яблучний Спас, бо на освячення до церкви несуть яблука, а також інші фрукти та мед.

Третій, Горіховий Спас, відзначається 29 серпня. Така назва тому, що за народним календарем цього дня заготовляють горіхи нового врожаю.

Три Спаси не лише нагадують нам про шанування релігійних звичаїв, а й натякають, що осінь зі своїми щедрими дарами уже на порозі.

Про ці традиції українського народу Ви можете дізнатися зі сторінок періодичних та книжкових видань на виставці-присвяті "Святий Спас прийшов до нас".

Тож вітаю Вас зі Спасом,

Щастя зичу та добра,

Щоб серпневим поцілунком,

Теплою була Зима!

Вітаю з Яблучним Спасом і побажати хочу щедрих дарів природи і багатого врожаю, великої радості душі і доброї надії в серці, щирого щастя і вірного благополуччя, барвистого світу і чуйних людей на життєвому шляху.

 

«Хрещення Київської Русі -духовний стержень нашої культури».

28 липня в Україні щорічно відзначається державна пам`ятна дата – День Хрещення Київської Русі. Саме цього дня Православна Церква вшановує пам`ять Святого Рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Київської Русі, одного із засновників і покровителів нашої державності, який започаткував християнську цивілізацію на рідних землях, за що отримав ім’я князь-Святитель. Саме князь Володимир у 988 році втілив у життя мрії своєї бабусі - рівноапостольної княгині Ольги - встановив християнську віру на Київській Русі.

 

З цієї нагоди в нашій бібліотеці оформлена книжкова виставка «Хрещення Київської Русі -духовний стержень нашої культури», на якій представлені книги про історичну подію, що відбулася у 988 році та стала ключовою і вирішальною в подальшому розвитку всієї Київської Русі – України та проведена хвилина духовності «Хрещення Русі:історичне значення»

 

Жінка-борець,жінка-легенда(до 115-річчяО.Теліги)

Літературне знайомство

22 липня минулого року ми відзначаємо 115-річчя з дня народження талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять чотири роки. Свій останній притулок вона знайшла в Бабиному Яру, залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії.
 
І в павутинні перехресних барв,
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
 
Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилась 21 липня 1906 року в місті Іллінську, що під Москвою, в інтелігентній родині. Коли Олені виповнилось п’ять років, Шовгенови з трьома дітьми (дочкою і двома старшими братами Андрієм та Сергієм) 1911 року переїжджають до Санкт-Петербурга, а в 1918 році родина перебирається до Києва, де Іван Опанасович починає працювати професором Київського політехнічного інституту. Життя у Києві зовсім відрізнялось від петербурзького, адже тут Шовгенових застала Українська революція. Іван Опанасович стає міністром уряду Української Народної Республіки, а старший брат Сергій вояком армії УНР.
Після поразки української державності батько і старший брат у 1920 році змушені були податися в еміграцію. Олена ж з матір’ю і молодшим братом залишилась у Києві. У липні 1922 року Олена з матір’ю та братом вирушають в еміграцію до Чехословаччини, де батько Іван Опанасович став першим ректором Української Подєбрадської господарської академії. Закінчивши курси у Подєбрадах, вона стає студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі. Поринувши у бурхливе студентське життя, Олена бере активну участь у літературних вечорах та диспутах, спілкується з Н.Лівицькою-Холодною, Є.Маланюком, Ю.Дараганом, О.Ольжичем, Л.Мосендзом. Але з невідомих причин диплома вона з однокурсниками так і не отримала.
У студентські роки Олена Шовгенова зустріла й свого майбутнього чоловіка Михайла Телігу – кубанського козака, бандуриста, недавнього старшину армії УНР, з яким і поєднала долю 1 серпня 1926 року.
Уже в 1927 році про Олену починають говорити як про поетесу, хоча публікацій її перших віршів не знайдено. Без дозволу автора, друзі надсилають листа і твори Теліги редакторові «Літературно-наукового вісника» Д.Донцову, який першим вже тоді розгледів справжній поетичний талант у ще недосконалих творах молодої поетеси. У грудні 1939 року Теліги переїжджають до Кракова, де Олена зустрічає свого давнього знайомого Олега Кандибу-Ольжича – відомого поета та вченого, громадського і політичного діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Розмова з ним стала визначальною в її подальшій долі, бо саме відтоді вона взялася до активної роботи в ОУН.
Хоч і бурхливим було життя Теліги в Польщі, якесь нездоланне тяжіння до Києва жило в її душі постійно і вже у липні 1941 року у складі однієї з похідних груп Олена разом із письменником Уласом Самчуком перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Так здійснилась її мрія. Поетеса не брала до уваги постанов німецької влади, зухвало і принципово ігнорувала всі вказівки. Врешті «Литаври» заборонили, почалися арешти. І хоч попереджали друзі поетесу, що гестапо готує засідку в приміщенні Спілки, у приватній розмові з М.Михалевичем О.Теліга підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»
 
Поетеса сама зробила свій вибір, а разом із нею його зробив і її чоловік Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею. 9 лютого 1942 p., прийшовши до Спілки письменників, вона сказала: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов'язок до кінця, і скажіть про це іншим». 21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру Олену Телігу разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти. У гестапо О.Теліга перебувала в камері № 34, де пізніше знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний стилізований під меч Тризуб. А один із німецьких офіцерів після смерті Олени зізнався: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
За життя О. Теліга не встигла видрукувати жодної своєї книжки, тому значна частина її поезії загубилася. Більшість віршів друкувалися у «Віснику», а після її смерті були видані окремими збірками «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духу» (1947). Найповніше зібрання творів поетеси «Полум'яні межі» побачило світ 1977 р. у Парижі.
Головна тема її поезії — подружні взаємини, поетична форма — послання. Це лірика, в якій поетеса поєднує ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського духу.
У публіцистиці порушувала питання естетики літератури («До проблеми стилю»), ідейного спілкування, українського культурного процесу («Наростіж вікна»), ідеалу сучасної української жінки («Якими нас прагнете»), засуджувала рабську покору, опортунізм («Партачі життя»).
Десятки років ми нічого не знали про постать нашої поетеси й патріотки Олени Теліги. ЇЇ ім’я виринуло із забуття лише через 50 років після загибелі, коли в Києві у лютому 1992 р. в Бабиному Яру було встановлено пам’ятний хрест на її честь, вулицю, що пролягає поруч, назвали її іменем, створено Всеукраїнське жіноче товариство імені О.Теліги, засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію. На сьогодні відомий лише сорок один вірш з написаних поетесою. За життя їй так і не вдалося видати жодної збірки. Та хоч і залишила вона по собі невеликий творчий спадок, життя її було коротке, але яскраве й сповнене великих справ, а тому й має бути вічним у нашій пам’яті.
 

 

 7 липня в Україні відзначають Різдво Івана Хрестителя.Іван Предтеча – єдиний з усіх Святих після Божої Матері, що має свій празник Зачаття і празник Різдва. Його особа поміж Святими Старого Завіту особливо визначна, незвичайна і геройська. Найвище, найкраще свято, яким закінчується літній сонячний цикл річних календарних до християнських свят — це свято молоді — хлопців та дівчат — КУПАЛО або КУПАЙЛО, що з часом після прийняття християнства, з'єдналося із святом церковним — народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву — ІВАНА КУПАЛА.

 

 Повна назва цього свята виглядає наступним чином — Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

Різдво Іоанна Предтечі — одне з великих свят, які за значимістю йдуть після 12-ти двунадесятих свят. У цей день віруючі згадують, як в родині іудейського священика Захарії і його дружини Єлизавети народився майбутній пророк, який передбачив пришестя Месії — Ісуса Христа, а потім охрестив його в водах річки Йордан.

 

Іоанн Предтеча жив приблизно з 6-2 року до н. е. до 30 року н. е. По материнській лінії Іоанн був родичем Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше за нього. Він був останнім пророком серед безлічі праведників, які передбачали пришестя Месії, який звільнить народ Ізраїлю. Іоанна називають Предтечею і Хрестителем. Предтечею — тому що він прийшов перш Христа і проповідував народу Його пришестя. Хрестителем — тому що він хрестив Спасителя в Йордані. Перш ніж почати свою проповідь, Іоанн багато років жив в пустелі — готувався до свого служіння постом і молитвою. Носив грубий одяг, харчувався одними медом і сараною. Коли йому виповнилося тридцять років, Бог звелів йому вийти з пустелі і проповідувати пришестя Христа.

Іоанн прийшов на річку Йордан, в якій іудеї традиційно здійснювали релігійні обмивання. Тут він став говорити народу про покаяння і хрещення на відпущення гріхів і хрестити людей в водах.

Народ вірив пророцтвам Іоанна Предтечі. І ось, одного разу до берегів річки прийшов сам Ісус Христос. Спаситель попросив Іоанна хрестити Його. Хрещенням Христа увінчалася проповідь Іоанна Предтечі. Хрещенням Спасителя пророк Іоан завершив своє пророче служіння. Він безбоязно та суворо викривав пороки як простих людей, так і сильних світу цього. Він закликав людей до покаяння, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця Його сандалів. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом» На нього чекала мученицька смерть.

Іоанну Хрестителю відтяли голову, і принесли її на блюді Іродіаді. На згадку про це встановлений церковне свято — Усікновення глави Іоанна Предтечі. Іван Хреститель прославляється Церквою, як «янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас». Його життя – зразок для наслідування і возвеличення.