Творець і неперевершений майстер новели

 З нагоди відзначення 150-річчя від дня народження видатного українського письменника – реаліста, неперевершеного майстра соціально-психологічної новели Василя Стефаника бібліотека презентувала книжкову виставку-ретроспективу «Творець і неперевершений майстер новели».

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів Івано-Франківської області.

Дитинство хлопчика минуло у Русові. Василько радо виконував звичну для сільських дітей роботу, близько сходився з батьковими наймитами, слухав їхні пісні та казки.

У 1878 році батьки віддали сина до початкової школи в Русові, де Василь провчився три роки. Побачивши, що диттина тягнеться до знань і має здібності до науки, в 1880 році Семен Стефаник відвіз хлопчика в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. Відразу ж на малого посипалися насмішки від паничів і учителів, проте він хотів учитися і вчився, у 1883 році Василь успішно склав іспити до Коломийської гімназії.

І тут треба було перейти через пекло другосортності, принижень, знущань. Одного разу вчитель наказав хлопчикові написати речення на дошці якнайвище. Василько старався виконати наказ, тягнувся вгору, сорочечка піднялася і блиснуло голе тіло. Вчитель указкою задирав сорочину, під якою в хлопського сина, звичайно, не було нічого, реготався, а весь клас тупав ногами й улюлюкав.

Потрясіння було таким великим, що Стефаник у цей момент мало не помер, а пізніше, коли батько купив йому "панський" костюм, не міг його носити, бо запах сукна щоразу нагадував Василькові ганьбу коло дошки, і хлопчик умлівав уже від одного спогаду.

Доводилось терпіти й коритися, старатися бути непоміченим в класі найбільш агресивними паничами, а потім картати себе за слабодухість.

Навчаючись у Коломийській гімназії, Стефаник прочитав твори Г. Квітки-Основ'яненка, Панаса Мирного, Марка Вовчка, роздобув і дуже тішився єдиним на всю Коломию "Кобзарем" Т. Шевченка.

Влітку 1886 року він з найближчими друзями організував у Русові читальню, а в кінці року гімназисти прийняли Василя до таємного гуртка, де він перед портретом Шевченка прийняв присягу, що буде чесно жити і трудитися для народу.

Юний Стефаник сміливо взявся за агітаційну пропаганду, читав заборонену літературу, дружив з Лесем Мартовичем, з яким у 1889 році прибув на нелегальний з'їзд української гімназійної молоді Галичини. Лесь Мартович був для молодого Стефаника втіленням справжнього таланту. Під впливом Леся він і сам спробував творити.

Першою публікацією В. Стефаника стала стаття в журналі "Народ" - "Жолудки наших робітних людей і читальні", підписана псевдонімом Василь Семенів. Погляди коломийських гімназистів перелякали місцеву владу. Леся Мартовича виключили з гімназії, а дещо пізніше ще двадцятьох, між якими й Стефаника. Продовжувати навчання Василь поїхав у Дрогобицькій гімназії, але ролі захисника скривджених не зрікся, свіченням чого стала стаття у Станіславському журналі "Поступ" - "Форналь Антін". У цьому нарисі йшлося про долю колишнього заможного селянина, який став наймитом на чужому полі.

У Дрогобичі Василь Стефаник зустрівся з Іваном Франком і дружба між ними утвердилася на довгі роки.Закінчивши Дрогобицьку гімназію, Стефаник вирішив вчитися в Кракові на медичному факультеті. Це місто приваблювало молодого митця можливістю побачити світ, а ось вибір нелюбої медицини можна обгрунтувати хіба тим, що в ті роки в сім'ї Стефаників розігралися дві трагедії: захворіла і померла Василева сестра, повільно згасала мати, і, можливо, юний Стефаник надіявся вивчитися на лікаря і врятувати рідних.

Навчання не подобалося Стефанику. Медицина виявилася важкою, нудною. Василь ненавидів її і радий би був кинути навчання, якби не строгий батько, який поклав за мету зробити з сина "пана доктора". Під час канікул, а іноді й навчання, Василь кидав Краків, в селах Галичини і Буковини вів агітаційну пропаганду, переконував селян висунути до сейму чи до парламенту кандидатуру Івана Франка. За це Стефаника кілька разів арештовували.

26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак. У них було 3 синів, та після 10 років щасливого сімейного життя Ольга померла. У 43 роки Стефаник став вдівцем, сам виховував дітей. Більше він не одружувався.

Був депутатом австрійського Віденського парламенту з 1907 року до 1918. Він захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини.

1 період творчості ( 1897 – 1901)

1899 – збірка новел «Синя книжечка».

1900 – збірка новел «Камінний хрест».

1901 – збірка новел «Дорога».

2 період творчості ( 1916 – 1933)

1916 – новели «Диточа пригода», «Вона- земля», «Марія».

1926 – збірка «Земля».

1927 – 1933 – написав більше 10 новел, переважно автобіографічних.

7 грудня 1936 року письменник помер від серцевого нападу. Похований у Русові біля матері згідно з заповітом 

Творчість Василя Стефаника – одна з яскравих сторінок української літератури, її окраса, її гордість. Письменник створив і підніс до вершин досконалості дуже популярний жанр гранично стислої соціально-психологічної новели, як спалах блискавки, психологічно сильні й гармонійно цілісні щодо змісту й форми новели Василя Стефаника вражають драматизмом і правдивістю. Кожне слово в його новелах переповнене гуманним співчуттям до знедоленого західноукраїнського селянства. Воно змушує замислюватися над долею народу. З великою силою письменник розкрив красу душі простої людини, змученою непосильною працею на багатих і голодом, вдягненої в лахміття, обпаленої гарячим сонцем, холодними вітрами  та морозами. Наблизити реальну історичну дійсність і осягнути її глибину допоможуть книжкові видання, статті з періодичних видань представлені на виставці:  В. Лесина «Василь Стефаник»; О. Гнідан «Василь Стефаник. Життя і творчість»; Ф. Погребенник «Сторінки життя і творчості Василя Стефаника»;   С. Процюк «Троянда ритуального болю». Доповнює цей матеріал – творча та епістолярна спадщина письменник, автобіографічні новели, спогади сучасників про митця. При зустрічі з творами В. Стефаника ми маємо щастя  бачити, відчувати красу, страждати через чужі болі, любити й ненавидіти, плакати й стискати кулаки від сильного душевного зворушення. Щастя почувати себе людиною.