Афганістан - ти край війни і крові, 

тих молодих завзятих юнаків, 

в котрих у грудях полум'я любові, 

горить допоки дух їх не дотлів.

Афганістан - проклятий ти батьками, 

всіх тих синів, котрих ти вербував. 

Бо їх серця скривавлені ножами, 

у кожну мить, як воїн помирав.

Афганістан - твоя війна це сльози, 

братів, сестер і ледь живих батьків, 

жахлива спека і страшні морози, 

навіки в пам'яті відважних юнаків.

Пройшли роки, війну ж ту не забути, 

бо кожен воїн, що вернувсь живим 

згадає тих кого не повернути 

бо й вірний друг там згинув молодим.

Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Афганістан… Це далека мусульманська країна, але уже 30 років у нашій свідомості ця країна асоціюється з болем втрат, людським лихом, справжнім пеклом, до якого потрапили наші земляки, юнаки, яким ледь-ледь виповнилось двадцять років. По-різному зараз оцінюють події тих років. Різне бачення афганської війни, її наказів і військових операцій тими, хто їх виконував. Для нас це взагалі події, які відбувалися в іншій державі, але учасниками яких були наші батьки, родичі, земляки. І тому для них і для нас Афган - страшна пам’ять, страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашою молоддю і політиками, щоб ніколи не повторюватися.
 Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать i досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти своїх чоловіків i батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни i пам’ятати, що серед нас живуть люди, які стали учасниками тих воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

15 лютого ми відзначаємо  день виводу радянських військ з Афганістану. Але ця війна назавжди з болем відгукуватиметься в серці нашого народу. 
     Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто, село. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не всім судилося повернутися до рідних домівок.
       У нашому селі є також воїни – інтернаціоналісти, живі свідки тих жахливих подій: Мунтян Володимир Миколайович, Паскар Дмитро Миколайовмч, Чернявський Василь Семенович, Гудима Юрій Степанович, Дімітрович Федір. Їм випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки. На жаль, на сьогоднішній день серед нас немає в живих Шведкого Віктора Павловича. Нехай земля йому буде пухом. А живі, щоб жили в мирі та злагоді.     

Шановні ветерани-інтернаціоналісти. Прийміть найкращі побажання у зв’язку з  річницею закінчення бойових дій в Афганістані. Щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах!