Був літній день, червневий день погожий,

Був ясен світ, і мирний труд спокійний,

І от біда – нечувана, страшна,

Вірвався зойк розпачливий – війна.

В Україні 22 червня - День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни.

Цього дня 1941 року попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю із СРСР нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років як складова, але основна частина Другої світової війни.

Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття.

Залежність обох воюючих сторін від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично-кривавий характер бойових дій на нашій території. Через це Україна найбільше потерпіла як від нацистської агресії, так і від комуністичного режиму. Загалом протистояння між Німеччиною та СРСР на території України не припинялося впродовж 40 місяців, а на 35 з них припадають активні бойові дії. На українських землях було проведено 29 з 76 стратегічних наступальних операцій, у ході яких було знешкоджено понад 60% Вермахту.

Слід зазначити, що Україна не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинуло від 8 до 10 мільйонів людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.

Німецько-радянська війна показала українцям руйнівну силу обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України - Голокост, розстріли мирного населення, створення таборів смерті, спалення сіл. Неменьш жорстокими були злочини і комуністичного режиму: розстріли політичних в'язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу, депортація кримських татар, примусове виселення автохтонних українців з їх етнічних земель.

Цього дня вшановується пам’ять всіх тих, чиє життя було покалічено і зруйновано у тій страшній війні.

У роки війни 440 жителів нашого села пішли на фронт,а 204 з них навіки залишилися на полі бою. З сім’ї  Чумака Миколи  загинули  5 синів – Іван, Сергій, Микола,Георгій,Дмитро. З сім’ї Бабинчуків  загинули четверо  синів - Микола, Владя,Дмитро і Олександр. Не забуваймо героїв-воїнів села , які пішли на фронт, і не повернулись в своє рідне село. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли спочинок і в Польщі, і в Німеччині, і в Росії.

   Подвір’ївку звільняла 4-та гвардійська  повітряно – десантна дивізія під командуванням генерала Румянцева А.Д. При звільненні села загинули чотири  розвідники. На території села  було поховано  двох радянських солдат , але згодом  їх останки  перевезено до братської могили смт. Кельменці.  При відступі румунських і німецьких військ  в кінці села були розстріляні два наших односельчанина –Круглянко Василь та Дерев’янко Микола .Круглянко Олена Іванівна  врятувала  радянського пораненого солдата і переховувала у себе в будинку ( Воліцький Микола Захарович ).Не збереглися місця,але  відомо , що  в селі поховано  кількох німецьких солдат.

236  учасників бойових дій повернулися з доріг війни  та відбудовували народне господарство. 

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
В. Симоненко