Нехай живі пам’ятають , покоління знають

Народ, осяяний
Історичною пам’яттю, -
Нездолений. Ми
Мусимо знати і не
Забувати ціну війни і перемоги.

Війна... Страшне слово. Скільки у ньому болю, злості, крові,

сліз, розбитих сердець, скалічених доль, смертей й ненависті. Але водночас це відвага, мужність, героїзм, подвиг і, врешті-решт, перемога! Яке щастя, що та, така вистраждана, вимолена перемога у Другій світовій була за нами, що не задарма мільйони синів України полягли у сиру землю. Вони віддали найцінніше – своє життя. Віддали його за нас, за своїх нащадків, за мирне й чисте небо над головою, за свободу, за Батьківщину! Все далі й далі відходять від нас події Другої світової війни.

 Пройшло цілих 75 років з того часу, як замовкли останні постріли гармат й прийшов мир – довгоочікуваний, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові й людських життів. Скільки б не змінювалось поколінь на землі, вони повинні знати, які втрати понесли учасники Другої світової війни, якою ціною була здобута перемога над фашистською Німеччиною .

У роки війни 440 жителів нашого села пішли на фронт,а 204 з них навіки залишилися на полі бою. З сім’ї  Чумака Миколи  загинули  5 синів – Іван, Сергій, Микола,Георгій,Дмитро. З сім’ї Бабинчуків  загинули четверо  синів - Микола, Владя,Дмитро і Олександр. Не забуваймо героїв-воїнів села , які пішли на фронт, і не повернулись в своє рідне село. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли спочинок і в Польщі, і в Німеччині, і в Росії.

Сплять солдати в степах
Під волошковим небом Європи,
А розквітлому щастю немає ні меж, ні кінця.
Біля Волги й Дніпра заросли чебрецями окопи,
Тільки в шрамах солдатських печаляться наші серця
Д. Луценко

   Подвір’ївку звільняла 4-та гвардійська  повітряно – десантна дивізія під командуванням генерала Румянцева А.Д. При звільненні села загинули чотири  розвідники. На території села  було поховано  двох радянських солдат , але згодом  їх останки  перевезено до братської могили смт. Кельменці.  При відступі румунських і німецьких військ  в кінці села були розстріляні два наших односельчанина –Круглянко Василь та Дерев’янко Микола.Криворчук Олена Іванівна врятувала  радянського пораненого солдата(Воліцький  Микола Захарович) і переховувала у себе в будинку .Не збереглися місця,але  відомо , що  в селі поховано  кількох німецьких солдат.

236  учасників бойових дій повернулися з доріг війни  та відбудовували народне господарство. Нещодавно до рук нам потрапила фотографія де разом зібралися ветерани біля Будинку культури,такі ще гарні ,щасливі.Та з кожним роком їх ставало все менше і менше. В минулому році біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам вже не було жодного з них.Відійшов у вічність останній ветеран. Та пам’ять про них ми будемо зберігати вічно.

Давним-давно
Одкорчилась війна,
Лишила обеліски та кургани...
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.

В атаку йшли не ради нагород,
Скалічені страждали в медсанбатах...
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.

„Вічна слава солдату – герою і солдатові без нагород, хто загинув хоробро у бою, захищаючи рідний народ”.

Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Багато, як українських, так і митців слова всього світу присвятили свої твори темі війни. Це Андрій Малишко, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Олесь Гончар, Ліна Костенко та багато інших.  Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забуваємо ми воїнів нашого села. Золотими літерами вписані їх прізвища та імена в книзі „Пам’яті”.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
В. Симоненко

Подвір'ївка 

 КраїнаКельменці1429

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

село Подвір'ївка

Країна         

 Україна

Область     Чернівецька область

Район/міськрада            Кельменецький район

Рада/громада      Подвір'ївська сільська рада

Код КОАТУУ           7322088401

Облікова картка            Подвір'ївка

Основні дані

Перша згадка       17 червня 1429

Населення  2310

Поштовий індекс           60134

Телефонний код  +380 3732

Географічні дані

Географічні координати        48°18′53″ пн. ш. 26°47′38″ сх. д.

Середня висота

над рівнем моря  188 м

Відстань до

обласного центру         87,2 км

Відстань до

районного центру        29,1 км

Найближча залізнична станція      Липкани

Відстань до

залізничної станції        3 км

Місцева влада

Адреса ради          60134, с. Подвір'ївка, вул. Центральна, 357а, тел. 2-07-63

Сільський голова            Чунтул Олександр Вікторович

Карта

Подвір'ївка

Подві́р'ївка (до 1946 — Кишло-Замжієво) — село на півночі Бессарабії, Кельменецького району Чернівецької області, положене на українсько-румунській етнічній межі, крайня південна точка Кельменецького району.

Розташоване на сході області у долині річки Медвежка, притоки Прута, на південний схід від Чернівців за 29 км від райцентру (автошлях Т 2613 переходить у Р63) та за 3 км від станції Липкани. Населення 2,310 осіб (2001).

У селі діє пункт контролю через державний кордон з Молдовою Подвір'ївка—Липкани.

Село межує із населеними пунктами : Липкани, Гліна, Котяла, Ларга, Медвежа, Зелена, Дрепкауць

Історичні відомості

На території села знайдено рештки поселень кам'яного періоду. На північ від села, на високому березі струмка було знайдено поселення трипільської культури.[1] В античні часи в Бессарабії жили фракійські племена Бєссі. У VI ст. до н. е. на ці терени просуваються скіфи зі сходу. У IV ст. до н. е. до Бессарабії з правого берегу Дунаю переселяються гети. У 292 до н. е. р. гети розбили війська македонського правителя Лісімаха, який намагався скорити землі на північ від Дунаю. У I ст. до н. е. Бессарабія входить до складу військового об'єднання гетського правителя Буребісти, а в наступному столітті — до держави даків Децебала. Після воєн даків з Римом у 106 р. їхню державу долучили до римської провінції Дакія. Римська імперія поглинула мову даків, однак зберегла деякі елементи звичаїв, культури, національного одягу, основною мовою стала латина. Провінція Дакія, як її описує Птолемей (ІІІ. 8), обіймала край між Тисою, Дунаєм, верхнім Дністром і Серетом. Римська окупація Дакії тривала трохи більш як півтора століття. Увесь цей час Дакія залишалася відокремленим передовим укріпленням Римської держави (від провінцїї Панонії її відділяла територія Язигів між Дунаєм і Тисою); втримувати її було дуже важко, і коли в середині III ст. з особливою силою розпочались напади на Римську державу сусідніх народів, Авреліан, для полегшення оборони, відмовився від цієї провінції. Римське і романізоване населення виведено в Тракію і Мезію, Дакію полишено (274). В цей період в межах села ймовірно розташовувався римський форпост, про що свідчать знахідки римських монет та предметів побуту. В IV-VII ст.ст. територія краю входила до Антського союзу, що існував як союз слов'янських племен (антів).

У VIII—XI століттях землі були заселені слов'янами-тиверцями, які поглинули залишки місцевого дако-скіфського населення. Впродовж Х-го — XI-го століть край був у складі Давньоруської держави, у Галицькому князівстві. Після занепаду Київської Русі протягом XII — XIV-го століть край у складі Галицько-Волинської держави. В цей час починає формуватись територіальне утворення — Шипинська земля, що охоплювала територію Північної Буковини. Шипинська земля була пограниччям західної Русі. Південніше була Берладська земля (територія, контрольована Галичем). Зв'язки Шипинської землі з Галицько-Волинської державою були перервані монголо-татарською навалою Золотої Орди. В 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини. Протягом 1340-1365 років на південному прикордонні Шипинської землі зформувалась нова держава — Молдавське князівство. Шипинська земля у складі Молдавського князівства з 1367 року Родове ім'я Шипинська земля витіснене терміном — Буковина. Практично весь час ці землі залишались предметом запеклих суперечок та воєн. В XV–XVI ст. Молдавське князівство остаточно потрапляє під владу Османської імперії, і стає фактично її провінцією.

Заснування села датується саме серединою XIII століття. Вперше у письмових джерелах згадується 17 червня 1429 року в документі господаря Молдови Олександра Доброго. З ХVІ по XVIII ст. Буковина разом із усією Молдавією була підпорядкована туркам. Турецький султан поселив в межиріччі Дунаю и Дністра близько 30 тисяч турецьких та татарських родин для створення противаги козакам з іншого боку Дністра. Турки селилися біля кришталево чистого джерела — чишма (з тюркського — джерело). Такі турецькі джерела збереглися й досі по всій Бесарабії. Від тих часів походить назва села. На території сучасної Подвір'ївки нібито був розташований турецький гарнізон, довкола якого турки оселяли жителів сусідніх сіл, яких вони використовували як робочу силу. Турецьким загоном командував начебто якийсь Замжій. Слово кишло в перекладі з турецької мови означає поселення чи подвір'я. Аналогічного походження назви деяких інших бесарабських сіл (Оселівка — Кишло Неджімове,Удобне — Хан Кишло, Подвірне — Кишло-Салієве.[2] На околицях села збереглися турецькі могильні кургани.

З 1711 року в межах повіту утворюється Хотинська райя. Протягом тривалих проміжків часу край займався та управлявся то польськими, то російськими військами.

Молдавські господарі князі Гіки  придбали у турків значну частину земель Кельменеччини в тому числі і Кишло Замжієво. Княжна Катерина Гіка одружилася з Миколою Руссет-Розновано, сином верховного Вестіара (казначея) Молдови Іордакі (Георгія) Росетті – Рознована[en]  і отримала маєток, до якого входили Кишло Замжієво та Липкани. Родовий будинок Руссет-Розновано в Липканах зберігся до наших днів. Після російсько-турецької війни Бессарабія була звільнена від османського панування і за Бухарестським мирним договором в 1812 році була приєднана до Росії. Згодом власником стає княгиня Марія Миколаївна Руссет-Розновано(1815, Ясси — 13.03.1899, Неаполь), що була одружена з графом Львом Львоовичем Соллогуб- генерал-майором російської армії, внуком графа Яна (Івана Антоновича) Соллогуба[ru] — генерал-адьютанта польського короля Станіслава Августа, згодом генерал-майора російської армії засновника роду Соллогубових[3]. Саме вона піклувалася помістям Кишла-Замжієво та виділяла кошти на благоустрій та будівництво церкви в селі. Після одруження її доньки Катерини Львівни Соллогуб із генерал — лейтенантом графом Олександром Васильовичем Олсуф'євим[ru] помістя перейшло до Олсуф'євих. Останнім власником села був граф Олсуф'єв Юрій Олександрович[ru] — російський мистецтвознавець та реставратор, репресований та розстріляний в 1938 році.[4]. Його син Михайло Юрієвич Олсуф'єв, в 1923 р. виїхав на Далекий Схід з метою пробратися за кордон. певний час проживав в Кишло Замжієво, яке тоді було під Румунією, помер в Парижі в 1983 р,[5]. а внук — Андрій Михайлович Олсуф'єв, 1939 р.н. — відомий французький художник, архітектор та реставратор.[6]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Кишло Замжієво Липканської волості Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 796 осіб (378 чоловічої статі та 418 — жіночої), налічувалось 130 дворових господарств, існувала православна церква[7]., — «Відомості про церкву Різдва Богородиці Хотинського повіту села Кишла-Замжієво за 1859 рік»: в 1803 році стараннями прихожан в селі була побудована дерев'яна церква, покрита гонтою, з кам'яною дзвіницею. Богослужіння проводилося на російській та молдавській мовах. При церкві на 1859 рік було 33 десятини землі (орної і для сінокосу). Записано священика Мардарія Тимофійовича Несторовича, дяка Григорія Миколайовича Базилюка і пономаря Івана Стефановича Москаленка. В цьому ж документі записано, що село належить поміщиці графині Марії Миколаївні Сологубовій, яка проживає в м. Санкт-Петербург. Тут же йде мова проте, що всі жителі (чоловіків — 372, жінок — 405) — православні, інших вір немає. В 1861 році згадується священик Ігнатій Миколайович Ватрич. В 1868 році, 22 березня одержано дозвіл на будівництво нової, вже кам'яної церкви. Нова церква була побудована в 1873 році. Згадується священик Іван Миколайович Дочул. Стареньку дерев'яну церкву розібрали і довгий час на місці її престолу стояла капличка, яку десь в 60-х роках уже ХХ століття зруйнували і було відновлено в двохтисячних. За даними 1878 року згадується священик Яків Антонович Струтинський, 1885 року — священик Єлізарій Іларіонович Симашкевич. В 1887 році поміщик граф Олександр Васильвич Олсуф'єв[ru], що проживав в м. Санкт-Петербург назначив управителя Лапацона Захарова з Росії. Станом на 1892 рік в селі проживало 584 чоловіки та 609 жінок. За даними 1895 року згадується вже інший священик — Микола Григорович Мошняга. Населення села — 623 чоловіки та 627 жінок.

Рік      Кількість дворів  Чоловіків     Жінок

1859  93       372    405

1863  96       384    384

1873  102    410    409

1883  124    497    477

1892  147    584    609

1903  233    934    890

Станом на 1886 рік у царачькому (власницьке) селі Кишло Замжієво Липканської волості, мешкало 1213 особи, налічувалось 191 дворове господарство, існувала православна церква[8]

У 1896 при церкві відкрито школу, учителем при якій був священик Микола Мошняга та псаломщик Іван Михайлович; діти вчили Закон Божий, церковний спів, вчилися читати, писати, рахувати. В 1900 році в село приїхав вчитель Ковач Володимир Петрович, який і став першим вчителем у селі. Розпочалося будівництво школи. А в 1902 році організувано хор хлопчиків та дівчаток. В 1917 році закінчила гімназію Діна Ковач, приїхала до брата в село Кишло-Замжієво, де допомагала йому вчити селянських дітей, а після румунської окупації, коли брат відмовився викладати на румунській мові, вона була призначена вчителем чотирикласної школи і вчителювала разом із своїм майбутнім чоловіком директором школи Проновичем Миколою Федоровичем. Вчителями також були брати Миколи Федоровича — Пронович Яків Федорович з дружиною Тамарою та Пронович Данило Федорович з дружиною Марією. В 1940 році, коли прийшла радянська влада, Діна Петрівна була призначена директором школи.

В 1919 році село приєднано до Королівства Румунія. Житель села О. Г. Кормуш — учасник Хотинського повстання 1919 року, пізніше — писар 1-ї кавалерійської бригади Г. І. Котовського, нагороджений орденом Червоного Прапора.[9] У 1939 році у Подвір'ївці відбувся страйк 150 сільських батраків проти орендатора Фіхмана за збільшення зарплати з 30 до 40 леїв у день. Було викликано жандармів, але селяни свого добились.

В 1940 році з ініціативи Басько Євгена було створено підпільну комсомольську організацію. 28 червня 1940 року село було звільнено від румунських окупантів. А Наказом від 4 жовтня 1940 року «Про встановлення кордонів між Українською РСР та Молдавскою РСР» село віднесено до Української РСР з кордонами по межі села.[10] Але після того, як німці пройшли через село, румунська влада повернулася. Під час другої світової війни бойових дій на території села не було, бій відбувся в лісі. Залишилися тіла кількох радянських бійців та німецьких солдат. На території села було поховано двох радянських солдат, але згодом їх останки перевезено до братської могили смт. Кельменці. На фронтах Великої Вітчизняної війни 330 мешканців села брали участь у боях проти фашистів, з них 130 нагороджені орденами та медалями, 195 не повернулися з війни. В березні 1944 року наш край був звільнений від німецько-фашистських загарбників.

Школа — семирічка знову запрацювала в селі з 1944 року. А під час війни в приміщенні школи знаходився лазарет для поранених. Директором школи була Пронович Діна Петрівна.

Половина села в 1946 році об'єдналася в колгосп ім. Молотова. Очолив його фронтовик Іван Сидорович Галяс. Друга половина села створила свій колгосп — «Країна Рад» в 1947 році. Головою став Леонід Андрійович Кормуш. Було дуже важко. Колишній бригадир рільничої бригади Желізний С. І. розповідав, що мали лише 17 пар коней, не вистачало фуражу. Вже у 1948 році з'явився перший трактор. Почали сіяти кукурудзу, цукрові буряки. Засіяли озиминою 40 гектарів. В 1950 році обидва колгоспи об'єдналися в колгосп ім. Мічуріна. Головою став Пантелей Омелянович Погоріловський. Колгосп має 2321 га землі, у тому числі орної — 1835, садів — 127 га, виноградників — 13,8 га. На фермах утримується понад 4 тис. голів худоби. Господарство має 24 трактори, 5 комбайнів, 9 автомашин, 40 електромоторів. Напрям господарства зерно-буряковий з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом. У колгоспі сіють пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки. Є тут вальцьовий млин, олійниця, пасіка. За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства. Збирали по 32-35 ц. зернових з гектара, 35 ц. кукурудзи і 342 ц/га цукрових буряків. У 1971 році колгосп нагороджено орденом «Знак пошани». Голова колгоспу Всеволод Іванович Гедзіра удостоєний звання «Герой соціалістичної праці», а 7 жителів села нагороджено орденом Леніна. Близько 70 колгоспників за сумлінну працю нагороджено орденами імедалями. В Подвір'ївці працюють середня школа, Будинок культури, бібліотека. Є в селі фельдшерсько-акушерський пункт, стоматологічний кабінет, профілакторій, універмаг, 5 магазинів, лазня, молочна кухня, відділення зв'язку.[11] В 50-х роках в селі було проведено перший телефон. Сільська рада, в якій він знаходився, була у будинках жителів. Першим головою сільської ради в 40-х роках став Ніщенко Юхим. В 60-х роках в селі було побудовано кафе, будинок культури. А в 1961 році відкрито 8-річну школу в приміщенні, де зараз знаходиться прикордонна застава. В 1968 році школа стала середньою. У 1969 році побудовано приміщення дитячого садочка. У 70-х роках було побудовано 3 магазини. З 1987 року заасфальтовано 8,1 км дороги в селі. В 1976 році відкрито нову школу, а біля школи — посаджено алея ялинок вчителем — фронтовиком Проновичем Борисом Миколайовичем.

Пам'ятки

Храм Різдва Пресвятої Богородиці — розпочато будівництво в 1868 році, завершено — 1873 році. про стан храму піклувалися пани — графиня Сологубова, що проживала в м. Санкт-Петербург, граф Ульсуф'єв, а також управитель Лапацон Захаров. У 1939 році дяк Кравченко не дав можливості зруйнувати храм та огорожу ризикуючи своїм життям.

Музей історії села та бойової слави

Світлиця пам'яті Раїси Вержак

Населення

У книзі «Бессарабские русины» чітко описується етнічний склад села — «местность населена бессарабскими русинами (малоросами) в которых язык исключительно малорусский»[12]

1859: 796

1886: 1 213

1930: 2 541

1989: 2 479

2007: 2 310

2011: 2 271

Відомі уродженці

В. І. Гедзіра — Герой Соціалістичної Праці, колишній голова колгоспу

Чунтул Віктор Васильович — спеціаліст в області авіаційної медицини, доктор медичних наук, полковник медичної служби,

Лаба Віктор Васильович — кандидат медичних наук, доцент інституту. Головний кардіолог Сумської області.

У 1976 році закінчив Чернівецький державний медичний інститут. У 1977–1981 рр. працював головним лікарем Терешківської дільничної лікарні Сумського району, у 1981–1984 рр. – лікарем-ревматологом Сумської обласної лікарні, 1986–1996 рр. – головним лікарем Сумського обласного кардіологічного диспансеру. Кандидатську дисертацію захистив у 1993 році. З 1996 року – доцент кафедри внутрішньої медицини СумДУ. Має вищу категорію з кардіології. Автор 61 наукової публікації, 1 навчального посібника з грифом МОЗ України та 3 навчальних посібників з грифом МОН України.Юхим Гусар.

Лаба Володимир Іванович — доктор хімічних наук (інститут органічної хімії ім. М. Д. Зелінського,

Бичковський Микола Іванович — кандидат хімічних наук,

Беленчук Віктор Іванович — кандидат ветеринарних наук інституту економіки та планування сільського господарства,

Білоножко В'ячеслав Іванович — інженер проектного інституту по проектуванню та транспортуванню газу, м. Київ,

Круглянко Людмила Миколаївна — головний лікар Добротвірської міської лікарні, лікар вищої категорії,

Задорожняк Тетяна Олександрівна — лікар вищої категорії, районний отоларинголог,

Вержак Раїса Борисівна — методист обласного інституту післядипломної педагогічної освіти,

Паскар Олександр Іванович — начальник обласного управління Державного Казначейства, м. Чернівці,

Гажос Олександр Вікторович — перший заступник голови — начальник Управління міліції ДПА в Хмельницький області. Полковник податкової міліції,

Бабинчук Віктор Борисович — начальник управління агропромислового розвитку Кельменецької РДА,

Крайній Іван Васильович — зав. хірургічним відділенням Кельменецької ЦРЛ,

Круглянко Марія Павлівна — депутат Верховної Ради УРСР 8-9-го скликання.

Бабинчук Андрій Вікторович — чемпіон України з пауерліфтингу. КМС (I.P.F.). Чемпіон Європи з пауерліфтингу (жим лежачи). МСМК (V.P.O.), абсолютний чемпіон кубка Таврики,

Рекун Віктор Володимирович — майстер спорту з пауерліфтингу, багаторазовий рекордсмен області, призер України з пауерліфтингу (I.P.F.),

Чебан Наталія Василівна — майстер спорту з велосипедного спорту, голова товариства «КОЛОС», м. Кіцмань,

Чумак Андрій Миколайович — МСМК з пауерліфтингу, чемпіон світу з пауерліфтингу

Географічна характеристика

Поверхня в основному — лесова полого-хвиляста рівнина, розчленована ярами, балками. Лежить у межах Західно-Української лісостепової фізико — географічної провінції.[13]

Клімат

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня — мінус 4,0°С, липня — плюс 19,2°С. Період з температурою понад плюс 10°С становить 165 днів. Кількість опадів близько 550 мм на рік, переважно в теплий період року, максимальна кількість у червні–липні. Висота снігового покриву 17 см. Сніговий покрив нестійкий. Міститься у вологій, помірно теплій агрокліматичній зоні.

Спортивне життя

В селі є власна футбольна команда та секція пауерліфтингу організатором якої у 1998 був майстер спорту з пауерліфтингу Віктор Володимирович Рекун. Він відкрив спортивний зал для силових тренувань. Тоді учень школи Чумак Андрій почав заняття у залі, а сьогодні він є чемпіоном світу з пауерліфтингу, майстром спорту по VPO (PRO). Гордість школи — вчитель математики Бабинчук Андрій Вікторович — тренер-викладач спортивного клубу «Айрон мен» (філіал Бабинської ДЮСШ), рекордсмен Європи з жиму лежачи за версією VPO, багаторазовий призера і чемпіон України з пауерліфтингу (жим лежачи) за версією IPF. Його вихованці є рекордсменами області серед юнаків (Глушко Роман, Чебанік Олександр), а учень 9 класу Глушко Роман — чемпіоном України з пауерліфтингу серед учнів ДЮСШ. В школі діють секція легкої атлетики та баскетболу. Шкільні команди регулярно здобувають призові місця на районних та обласних змаганнях. У 2012 році започатковано проведення турніру з баскетболу в честь вчителя фізичної культури — ветерана педагогічної ниви, колишнього директора школи Кушнірюка О. А.

Соціальна сфера

школа,

дитячий садок,

Народний Дім (будинок культури),

бібліотека,

відділення зв'язку, ощадкаса

прикордонний загін 2195,

амбулаторія сімейної медицини.[14]

Примітки

1.      ↑ [1] «АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ'ЯТКИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА ТЕРЕНІ УКРАЇНИ» 8, с. 139.

2.      ↑ «Бессарабия. Географический, исторический, статистический, экономический, этнографический, литературный и справочный сборник» / Под ред. П. А. Крушевана. — Москва, 1903. 

3.      ↑ [2] «ЛИШИН КОНСТАНТИН АНДРЕЕВИЧ»

4.      ↑ «Из недавнего прошлого одной усадьбы» / Олсуф'єв Ю. О. — Москва, 2009

5.      ↑ «Пять веков Раевских» / Раевский С. П. — Москва. 2005, р. 7, с. 124

6.      ↑ «Ол­суфь­е­вы в эмиг­ра­ции» / Та­ла­лай М. Г. СПб., 1999. Вып. 10

7.      ↑ Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 950)

8.      ↑ «Бессарабия. Историческое описание» / Батюшков П. И. — С.-Петербург, 1892. 

9.      ↑ «Хотин у дев'ятнадцятому» / Комарницький С. I. — Чернівці, 2011. 

10.  ↑ [3] «Встановлення кордонів УРСР у 1940-му році»

11.  ↑ [4] «Історія міст і сіл Української РСР»

12.  ↑ «Бессарабские русины» / Несторовский П. А. — Варшава, 1905.

13.  ↑ «Географічної енциклопедія України» / Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1989—1993. 

14.  ↑ [5] «Державні установи села Подвір'ївка»

Чорнобиль

Живі і мертві… всі відважні
Вітчизни-матері сини.
Людське життя, мов цвіт черешні,
Осипалось… не з їх вини!
Нам горе люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь.
І не забути, доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.

Хай стане мир міцніший устократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль — попередження небат,
Його уроків людство не забуде.

Шановні користувачі! В бібліотеці  організована книжкова виставка до Дня Чорнобильської трагедії«Чорнобиль  -трагедія і біль України»На виставці представлені  документальні матеріали, художні твори, публіцистичні нариси.Книжкова виставка супроводжується ілюстраціями.Струсонуло цiлим свiтом. В Страхолiссi перед свiтом Брязнув дуб тисячолiтнiй — Охнула земля. Тiльки — пилу мертва хмарка, Та ще крук зловтiшне каркнув: — От i всi кiнцi, Хлопцi-молодцi! Самоїли дух i тiло, доки й корiнь переїли! — І регоче, гад. Аж мороз — до п'ят. Борис  Олійник Чи буде квітень як завжди,дарунком весняної здоби,Чи власним іменем біди ви назвете його_-"Чорнобиль"В ці дні надзвичайно важливо ще раз згадати події квітня ,які відбулися34 роки тому, щоб знати і розуміти наслідки Чорнобильської трагедії.Одним з варіантів буде взяти до рук книгу,щоб все згадати,уявити і переосмислити.Пропонуємо вам декілька книг на цю тему.Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами "маленьких людей" про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв'ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами "зони", посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими. Переклад на українську та післямова Оксани Забужко.

Вірина Л.А. Тієї вогняної ночі: Чорнобильська оповідь  [Текст] / Л.А.Вірина; [післяслово В.Бердова]. – К. : Молодь, 1989. – 192 с. – (фотоіл.). За подвиг під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС начальникові чати воєнізованої пожежної частини №2 лейтенантові Володимиру Правику, про якого розповідається в цій книжці, посмертно надано звання Героя Радянського Союзу.

Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. "Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон", - у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і "мов з козацького реєстру" вичитуємо імена сміливців: Віктор Кібенок, Микола Вашук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володимир Шевченко. Завдяки Б. Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка пам'яті горітиме у віках і нагадуватиме про кожного героя чорнобильських подій. В романі В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття» катастрофа розкривається переважно через долю родини Мировичів, батьківська оселя якої була в селі Городища, розташованого за 20 км. від атомної станції. Яворівському йшлося про те, що розкрити правду про справжні наміри й шляхи імперії до дешевого збагачення, нехтування Москвою долями України й українців, адже нікому не спадало на думку розташовувати «мирний» атом під стінами білокамінної. Багато років лунає Чорнобильський полиновий дзвін над багатостраждальною Україною. Минули роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Уже давно віддзвеніли чорнобильські дзвони, але ми завжди пам’ятатимемо тих, хто пішов у вогонь!Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Про ці події багато сказано, знято сотні метрів кіноплівки, про ці події написані книги. Хай стане мир міцніший устократ, Хай над землею чисте небо буде. Чорнобиль — попередження небат, Його уроків людство не забуде. Більш детальніше з матеріалами виставки можна ознайомитись в читальній залі бібліотеки. Запрошуємо відвідати виставку!

Читаємо нові книжки в бібліотеці.

Анрі Гідель «Коко Шанель».
Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б не чула про Коко Шанель. Читай Анрі Гідель «Коко Шанель» і ти дізнаєшся історію успіху цієї легендарної жінки-дизайнера, яка кардинально змінила не лише світ моди та існуючі в ньому у першій половині ХХ ст. канони і правила, але і ставлення до жінок. Ця книга є не лише літературно-художнім виданням, але й певною мірою науковим дослідженням про активну та цілеспрямовану жінку.

 СТІВ ДЖОБС. ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ. БІОГРАФІЧНІ НАРИСИ ДЛЯ ДІТЕЙ.

Ця книга - захоплююча розповідь про життя новатора в IT-технологіях, творця одного з найвідоміших брендів, геніального оратора, талановитого керівника, людини, що змінила світ!

Історія життя СТІВА ДЖОБСА буде корисною для кожного члена сім'ї. Це багатогранна книга-біографія з якої можна дізнатися цікаві факти з різних областей.

Книжка захопить і дорослого і дитину. Її цікаво читати разом чи самостійно, це чудовий спосіб проводити дозвілля. У кінці кожного розділу є питання - завдання, котрі не лише допоможуть запам'ятати корисну інформацію, а й підштовхнуть на роздуми, що насамперед потрібно робити, щоб бути першим, як СТІВ ДЖОБС.

Читаючи цю книгу, дитина дізнається, що завдяки інтересу до науки, СТІВ ще в дитинстві відрізнявся нестандартним мисленням, що стало основою формування його особистості. Саме приклад ДЖОБСА доводить: людина, котра мислить не так як усі, котра уникає шаблонів у вирішенні задач на шляху до мети, здатна вплинути на світ, змінити його на краще та досягнути величних успіхів.

СТІВУ не завжди щастило, не завжди все вдавалося з першого разу, проте він ніколи не боявся починати спочатку та йшов за покликом серця та інтуіції.

Фантастичний світ Дяченків

    «Фантастика – література мрії і передбачення, яка вчить читачів мислити неупереджено й парадоксально, вільно й розкуто, прагнути самовдосконалення, готуватися до співжиття з людьми великодушними, високодуховними, мудрими», – так висловився про цей літературний жанр відомий український прозаїк Олесь Бердник. Сьогоднішня література просто немислима без  фантастики. Багато з видуманого письменниками в минулому стало сучасною дійсністю. Окреме місце в українській фантастиці займають твори подружжя Дяченків.

                                                     Марина та Сергій Дяченки

          Автори Марина та Сергій Дяченки – це не просто український письменницький дует, це особливе явище в сучасному світі фантастики та фентезі. Кожна їхня нова книга – це пастка для читача, потрапивши у яку він просто не може не відчути емоційного співчуття героям.

          Тож, шановні користувачі, познайомтесь із книгами Марини та Сергія Дяченків, якими поповнився фонд Кельменецької ЦРБ, та пориньте у світ пригод, чаклунства і магії.

Дяченки М. та С.

Страта: фантастичний роман / Марина та Сергій Дяченки.- Харків: Фоліо, 2017.-349 с.

 ...Письменниця Ірена Хміль потрапляє в лабіринт світів, створених таємничим Моделятором - її колишнім чоловіком, геніальним винахідником. Вона розуміє, що треба рішуче втрутитись, бо «творіння» безумця вже не контролюється його волею і може спричинити катастрофу, яка зруйнує світ...

Дяченки М. та С.

Магам можна все: роман / Марина та Сергій Дяченки. - К.: ДОВЖЕНКО БУКС, 2017. - 347 с.

      Уявіть, шановний читачу, що людина, ось, наприклад, ви - це такий собі будиночок із безліччю кімнат, у яких живуть їх мешканці. І ось комусь - сторонньому, в усякому разі, не вам, спадає на думку - а що буде, якщо відселити деяких мешканців, навіть не питаючи власника будинку? Що буде, якщо препарувати душу людини?..  
         Таємничий Препаратор почав свою справу. Разом з ним почав діяти і Хорт зі Табор - вроджений маг. Магам, як відомо, можна все, особливо коли в мага є Кореневе Заклинання Кари, проти якого безсилий будь-хто. Але... Але справа навіть не в тому, що його супротивник теж маг, він дуже могутній і вже мільйон років удосконалює свою магічну майстерність, а в тому, що в битву втрутилась любов...

Дяченки М. та С.

Віта Ностра: роман / Марина та Сергій Дяченки.-К.:ДОВЖЕНКО БУКС,2017. -380 с.

   «Віта Ностра» - роман-ідея, роман-перетворення, роман про те, як стати дорослим, пізнати себе, про біль і страх. Істинний страх, коли боїшся, що щось може статися з твоїми близькими, коханими, рідними, еззахисними, та ще й через твою провину, змушує  Сашу Самохіну вступити до дивного інституту Спеціальних Технологій, де студенти схожі на чудовиськ, а викладачі – на занепалих янгелов. І життя її перетворюється на жахіття...

 Дяченки М. та С.

Варан: роман / Марина та Сергій Дяченки. - К.: ДОВЖЕНКО БУКС, 2017. - 316 с.

      Дивовижний світ зі своїми законами. Маги, які творять дива і знають наперед думки простих людей. Захоплюючі пригоди, неймовірні тварини, живі поля і ліси - у романі М. та С. Дяченків «Варан» є все, що потрібне «справжньому» фентезі. Але є і те, що відрізняє прозу Дяченків від інших, - філософський зміст, одвічні питання, на які, можливо, немає відповіді, але які повинна поставити собі кожна людина...